Глава 22

Усі слова застрягли у горлі Евеліни. Думки вилетіли з голови й не знайшлося жодного розумного пояснення. Незручна тиша затягувалася й робила цю мить більш нестерпною. 

– Невже ти в дуеньї Сессілії записалася?

– Звісно ні, – з вуст Евеліни почувся вдаваний сміх, – я й не підозрювала, що тут хтось є. Мені стало зле, вийшла на вулицю, прогулятися. У голові запаморочилося і я оступилася, а тут ви зі своїми безпідставними звинуваченнями.

Анвар відпустив руку Сесілії й, навіть не глянувши на свою супутницю, суворо мовив:

– Пробачте мені, Сесіліє, ви не приймете за грубість, якщо я попрошу вас повернутися до зали? Маю провести зі служницею виховний момент.

Від цих слів, спиною Евеліни, тоненькими щупальцями пробігся морозець. Надто холодно та загрозливо вони прозвучали. Поки дівчина роздумувала, що саме має на увазі король під “виховним моментом”, герцогиня зробила реверанс та покрокувала кам’яною доріжкою до будинку. Як тільки цокіт її підборів стих, Анвар поклав руки в боки:

– А тепер я хочу почути правду. Шпигуєш за мною?

– Навіщо мені це потрібно? Я сказала правду, й, якщо чесно, не дуже переймаюся, чи вірите ви мені. З вашого дозволу, я повернуся розливати напої, а то сп’янілі джентльмени ще протверезіють.

Евеліна зробила щось на зразок незграбного реверансу й розвернулася, з наміром тікати від цього чоловіка якнайдалі. Проте він не дозволив. Схопив її руку та притягнув до себе. Плече дівчини торкалося міцних грудей, а шию обпалило гаряче дихання:

– Не так швидко. Звідки у тобі стільки зухвалості?

– Мабуть, народилася з ним, – Евеліна стиснула плечима та намагалася позбутися від чужих дотиків. Анвар не утримував її, легко відпустив й дівчина зробила крок назад. Важко зітхнула та помахала головою, – я справді випадково натрапила на вас. Вибачте, що зіпсувала побачення.

– Це було не побачення, так, знайомство з претенденткою на статус моєї нареченої.

Ці слова звучали сумно, тужливо, наче хтось змушує чоловіка одружуватися. 

– Мені шкода, що у виборі нареченої ви керуєтеся магією, а не власними почуттями. Сесілія здається гідною кандидатурою. 

– Йди, сподіваюся ти дійдеш до палацу без пригод, – Анвар говорив сухо, суворо й він явно не налаштований на розмови. 

Евеліна скромно похила голову й поспішила до будинку. Її серце схвильовано калатало й це відбувалося щоразу при зустрічі з Анваром. Чоловік вмів викликати незрозумілі почуття до себе. Опинившись у залі, Евеліна зайняла своє місце. Побачила Елизара у компанії поважних чоловіків і полегшено зітхнула. Говорити з ним зараз не виникало жодного бажання. 

Згодом Анвар повернувся до зали й виконував роль короля – суворого, стриманого та строгого. Час від часу ловила на собі його холодні погляди, хоч добре пам’ятала, як він може обпікати. Елизар, з порожнім келихом, підійшов до дівчини:

– Як я бачу, у тебе знову нічого не вийшло.

Дівчина налила у склянку вино:

– Не вийшло. Я оступилася, впала, й Анвар помітив мене ще перед тим, ніж я змогла наблизитися до них.

– Таке могло трапитися тільки з тобою, – Елизар гучно засміявся, – нічого, спробуєш іншим разом. Можливо вночі. Допоможеш йому роздягнутися і застосуєш силу.

Таке не подобалося дівчині. Вона ж не роздягатиме Анвара сама, будуть й інші служниці, а приховати свій злочин від них, дуже складно. Евеліна насупила брови:

– А якщо у мене не вийде, що тоді? Одразу на гільйотину?

– Не хвилюйся, я не дозволю цьому статися, – не соромлячись, Елизар схопив її за руку та заспокійливо погладжував тильну сторону долоні, – скажемо, що ти не контролюєш свої сили. Якщо Анвар не повірить, то я викраду тебе й заховаю ще до початку страти.

– Це не дуже заспокоює, – Евеліна не хотіла довіряти своє життя чоловікові. Він і так знав про неї надто багато, одне його слово і її, не задумуючись, вб’ють. Герцог підбадьорливо всміхнувся:

– Все у нас вийде, не переймайся. 

Евеліна схвильовано чекала закінчення балу. Знала, що не зможе вічно вигадувати щось, Елизар здогадається, що вона не має наміру шкодити Анвару. Боязко крокувала до королівських покоїв, щоб підготувати кімнату до сну володаря. Запалила свічки та старанно підбила подушки. Анвар зайшов до покоїв й, навіть не глянувши ні на кого, сердито буркнув:

– Всі геть! Я надто втомився і хочу побути сам. 

Служниці вибігли з кімнати й Евеліна не бачила приводу затримуватися. Одразу попрямувала до своїх апартаментів й почувалася вільною, нарешті виконала всі забаганки вельможі й мала змогу відпочити.