Глава 21

Елизар не відходив від Евеліни ні на крок і розважав розмовами. Така увага дивувала. Зрештою, дівчина не витримала:

– Чому б тобі не запросити когось з тих панянок, що ховаюся за віялами, при цьому не зводячи від тебе зацікавленого погляду?

– Не хочу задихнутися від задушливих парфумів, не щирих усмішок та невмілого флірту. З тобою цікавіше.

Евеліна розсміялася. З цим чоловіком розмова завжди велася легко, але дівчина пам’ятала, що Елизар з нею не щирий. Вона міцніше стиснула порожню пляшку в руках:

– Піду візьму ще вина, воно сьогодні дуже популярне.

– Мабуть, це через вродливу служницю, що наливає, – спіймавши на собі суворий погляд дівчини, Елизар посерйознішав та поклав склянку на стіл, – я проведу.

Еліна поспішила вийти із залу. Чула, як позаду рухається Елизар. Його поведінка здавалася їй дивною. Підозрювала, чоловік їй не довіряє і вирішив слідкувати, щоб вона не втнула якусь дурницю. У кулуарі зустрілася з Густавом. Він саме ніс пляшки з напоями до залу. Евеліна вихопила з його рук одну:

– Не проти, якщо візьму? – розгублений хлопець лише кивнув. Евеліна вклала у його долоню порожню пляшку, – це тобі на здачу.

Поспішила до залу й стала на своє місце. Елизар, нахилився й змовницьки мовив:

– Дивись, Анвар із Сессілією йдуть у сад.

Евеліна перевела погляд на двері і її серце боляче закололо. Одразу згадався їхній поцілунок і у грудях загорілося полум’я. Припускала, що зараз Анвар даруватиме свої поцілунки іншій. Стримуючи гнів, байдуже стиснула плечима:

–  І що? Можливо вона стане його нареченою. Я так розумію – король бажає ближче познайомитися з нею.

– Йди за ними.

Евеліна здивовано дивилася на чоловіка й не могла зрозуміти, яку гру він затіяв:

– Навіщо?

– Це ідеальний момент, щоб ти перевірила свої сили та спробувала висмоктати магію з Анвара. Ніч заховає тебе під крилом темряви, а брат буде надто захоплений розмовами, щоб виявити твою присутність. Станеш неподалік від них і зробиш те, що повинна. Впевнений – у тебе вийде, а якщо ні, то король нічого не запідозрить.

– Ти здурів? Я не підглядатиму за ними, – така справа здавалася дівчині ганебною. Вона насупила брови й, не контролюючи себе, злегка підвищила голос, – а якщо побачення стане надто особистим? Не хочу бути свідком їхніх поцілунків.

– Не стане, – чоловік говорив впевнено, наче добре знає свого брата. – Сессілія – герцогиня, до того ж юна. Анвар не наважиться зазіхати на її честь.

– А на честь служниці зазіхати можна, – ці слова Евеліна буркнула собі під ніс, але чоловік їх почув.

– Гадаю після моєї історії про наші стосунки, він до тебе більше не чіплятиметься. Йди, а то пропустиш момент.

Елизар висмикнув пляшку з долонь служниці та злегка підштовхнув її до виходу. Дівчина неохоче направилася до дверей. Вона не мала наміру навіть пробувати застосовувати свою магію. Спочатку, хотіла впевнитися, що наміри Елизара й справді благородні, а Анвар дійсно становить небезпеку для країни. Не хотілося ставати сліпим кошеням і покірно виконувати накази.

 Вийшла із залу й стало легше дихати. Свіже повітря наповнило легені, а очі зіщулилися від темряви. Слабке світло, надходило від ламп, проте навіть це не допомогло побачити короля. Евеліна зціпила губи й пройшла вглиб саду. Прислухалася до кожного шурхоту та голосів, лунав сміх панянок, бачила темні постаті джентльменів, проте жодна з них не належала Анвару. Невпевнено рухалася далі й нарешті побачила короля. Він тримав долоні Сессілії й, мабуть, виражав щире захоплення нею. У грудях Евеліни зашкребли ревниві нотки. Хотілося почути хоч крихту їхньої розмови. 

Дівчина нахилилася та, ховаючись за розкішними кущами самшиту, поповзла до цієї парочки. Долоні лоскотала трава, а ноги плуталися у подолі сукні. Сама не розуміла, навіщо їй це все, проте нею керувала цікавість. Зупинилася біля куща й застигла на місці. На її шляху постала клумба з трояндами. Прислухалася, й намагалася спіймати хоч одне слово. Потягнулася вперед і, не втримавши рівновагу, ганебно впала на кам’яну доріжку. Швидко підвелася, але її встигли помітити. Голос Анвара звучав холодно, суворо, й чоловік явно не радий її тут бачити:

– Айне? Що ти тут робиш?