Глава 20

Анвар стояв і уважно дивися на Евеліну, наче спіймав її на найбільшому у світі злочині. Продовжував тримати у долоні пальці Сесілії й навіть не соромився цього. Дівчина поспіхом підвелася, але її ганебне падіння встигли побачити. Король насупив брови:

– Айне? Що ти тут робиш?

Дівчині складно пояснити, що вона тут робить. Якщо чесно, то Евеліна сама до кінця не усвідомлювала своїх дій. Цілий вечір згадувала  поцілунок Анвара, його гарячі губи та розпусні дотики. У залі, уважно стежила за склянками та напоями. Берта змусила одягнути дурнуватий чепчик і вона почувалася кумедною. Серед манірних панянок та аристократичних джентльменів помітила Елизара. Він впевненою ходою цілеспрямовано наблизився до неї. 

– Тобі пасує цей чепчик.

– Смієшся? Навіщо так принижувати прислугу?

– Це, щоб твоє розкішне волосся не впало у напої. Ти ж не хочеш, щоб твій волосок опинився у склянці поважного панства.

Елизар взяв до рук бокал з п’янким напоєм та приклав до губ. Евеліна стиснула плечима:

– Мені байдуже. Чому сказав Анвару, що ми коханці?

Елизар не поспішаючи, наче випробовуючи терпіння дівчини, повільно смакував напій. Зробив кілька ковтків й нарешті відвів склянку від вуст:

– Це він тобі сказав? Між вами вже не існує таємниць?

– Ревнуєш? – Евеліна спробувала віджартуватися, але суворий погляд чоловіка не дозволив цього зробити, – так, Анвар повідомив про свою обізнаність, але з  його вуст це прозвучало як докір, звинувачення у гріховності такого зв’язку.

Чоловік хмикнув та задумано покрутив склянку в руках. Нахилився надто близько і тихим голосом, наче боявся, що хтось почує, промовив:

– А що я повинен був казати? Не відкривати ж нашої таємниці. Нехай краще думає, що ми коханці, ніж дізнається правду.

– Ти ж зганьбив мене, – хоч і Евеліна розуміла, чоловік має рацію, але гіркий осад нікуди не подівся. Елизар допив напій та поставив порожню склянку на стіл.

– Гадав, ти не переймаєшся своєю репутацією. Крім того, тобі належить увага герцога, сина покійного короля, тому прийми це з гордістю. 

Почувся урочистий голос церемоніймейстера і всі у залі затихли. Увага зосередилася на парадних дверях, звідки вийшов король. Поважний, статний, обвів зал поглядом та повільно йшов вперед. Бордова мантія колихалася від кроків, на обличчі чоловіка застигла нерухома маска, яка не виказувала жодних емоцій. Суворий, впевнений у собі, наче випромінював вогонь й примушував дивитися тільки на себе. Всі схилили голови на знак вітання. Всі, крім Евеліни. Вона дивилася на короля наче зачарована, милувалася його красою та харизмою. Проте, король навіть не помітив такої зневаги. Зупинився і явно на когось чекав.

Церемоніймейстер оголосив про вихід Сесілії. Юна дівчина невпевнено зайшла до зали. Герцогиня схожа на невинне пташеня, яке оточили хижаки. Вона закружляла у танці з Анваром та здавалася надто нерішучою в порівнянні зі впевненим чоловіком. Йому потрібна сильна жінка, така, яка зможе витримати його натиск й не зломитися. Голос Елизара, змусив Евеліну відірвати захопливий погляд від короля:

– Теж хочеш потанцювати? Я б тебе запросив, проте це суперечить всім нормам.

– Дякую, але я б не погодилася. Не смію кидати сумнівну тінь на репутацію шановного герцога.

Елизар, не соромлячись, схопив її за талію та злегка притиснув до себе:

– Не сердься. Коли виконаєш своє завдання і це все закінчиться, я зроблю тобі фальшиві документи та танцюватиму з тобою на всіх балах. Титул баронеси тебе влаштує? 

Це стало повною несподіванкою для Евеліни. Здавалося, всі підступні плани чоловік вигадує на ходу. Він широко всміхнувся, забрав долоні від талії  та простягнув склянку:

– Не хмурся, просто вищий титул викличе багато запитань – хто, звідки, чому нічого не чули про тебе раніше…

Евеліна наповнила склянку: 

– Я якось не думала про титули й взагалі не уявляю, що буде завтра, а ти мені описуєш далеке майбутнє. Раніше я жила, гадала отримаю диплом і влаштуюся на роботу, проте доля закинула мене сюди, у тіло служниці, а могла б хоч у тіло Сесілії.

– Не скаржся, це ще не найгірший варіант. Ти могла б і у тілі старого дядька опинитися.

Евеліна всміхнулася. Елизар завжди вмів її розсмішити. Наливала напої аристократам і мимоволі стежила за Анваром. Сьогодні він у центрі уваги всіх присутніх. Здавалося, кожний гість спостерігає як король граційно рухається у танці з Мілбергою. Вона широко посміхається, щось весело щебече й при цьому не забуває робити витончені рухи. Евеліна зітхнула з полегшенням, коли Анвар закінчив танці й опинився у чоловічій компанії.