Глава 17

Від такого зухвальства, Евеліна розгубилася. Невпевнено кивнула та відійшла, стала на своє місце. На обличчі Анвара напружилися вилиці. Дівчина не знала, що такого говорить лорд Дексфорт, що король насупився й одним ковтком випив весь компот зі склянки. Злісно поглянув на Евеліну та кивнув. Вона спохватилася, швидко підійшла до короля і наповнила порожню склянку. Чоловік мовчав, уважно дивився на неї обпікаючим поглядом. Евеліні здавалося ще трохи і її шкіра запалає. 

День виявився напруженим. Постійна метушня не дозволяла сумувати. Готували зал до балу, адже сьогодні бал на честь герцогині Сессілії Клемптон. Вона вперше виходила у світ, й вважалося мало не дебютанткою. Приїхала з далекого герцогства, щоб стати ймовірною нареченою короля. Евеліна подумки хмикнула, тепер в Анвара буде вибір і вона сподівалася, що майбутньою королевою стане не Мілберга. Чомусь ця жінка дратувала  й викликала неприязнь.

Ввечері Евеліна зайшла до королівських покоїв.  Анвар стояв біля дзеркала та прискіпливо оглядав себе. Його волосся ще до кінця не висохло після купання, чорну жилетку прикривав темно-зелений фрак, а на пальцях сяяли персні. Мейзі обережно зав’язувала білу шийну хустку. Анвар злісно глянув на Евеліну. Через декілька секунд перевів погляд на Мейзі, схопив хустку в кулак та зірвав зі своєї шиї:

– Надто довго возишся. Геть! Айне, підійди. Можливо у тебе вийде зав'язати краще.

Від такого суворого голосу, Евеліна здригнулася. На очах Мейзі помітила дрібні сльози. Засмучена дівчина вибігла з покоїв. Евеліна несміливо підійшла до Анвара. Міцно стиснуті губи, нахмурені брови, напружені вилиці. Він явно був чимось невдоволений. Дівчина схопилася за кінчик хустки й випадково доторкнулася до його гарячих пальців. Здавалося у його венах тече вогонь. Несподівано Евеліна відчула спрагу й інтуїтивно облизала губи.

– Я ще ніколи не зав’язувала шийної хустки, я не вмію.

Голос Евеліни звучав тихо. Дівчина зіщулилася та очікувала почути крик. Король відпустив хустину й наказав: 

– Залиште нас.

Слуги, наче полохливі метелики, вибігли з покоїв. У передчутті кривавої розплати, Евеліна нервово ковтнула. Анвар лагідно доторкнувся до її підборіддя та змусив подивитися на себе:

– В які ігри ти граєш? Ти чудово зав’язувала мені хустку кілька днів тому.

Евеліна затамувала подих. Картала себе, що так необачно обмовилася. Звісно, справжня Айне повинна б уміти це робити. Наодинці з королем, її впевненість кудись зникла.

– Я не так висловилася. Мала на увазі, не так добре зав’язую хустки, як Мейзі.

Дівчина приклала хустку до шиї та тремтячими руками почала її зав’язувати. 

– Ти завжди не так висловлюєшся? Думала, я дізнаюся про твої стосунки з Елизаром?

Евеліну немов занурили у киплячий казан зі смолою. Якщо Анвар дізнався правду, то їй кінець. Одразу знищить темну магію, а заразом і її. Дівчина, приклавши пальці до шийної хустки на грудях короля, нерухомо застигла:

– Про що ви?

– Я знаю, що цю ніч, ти провела у його покоях, а красномовний жест мого брата за сніданком не залишає підстав сумніватися у вашому гріховному зв’язку. Тим більше, що Елизар сам підтвердив ваші стосунки. 

Вона не розуміла, чому герцог збрехав. Хоча, гріховним зв’язком могло бути й використання магії. Зі злістю дівчина затужила хустку, міцно стиснувши шию Анвара, ледь не задушивши його. Чоловік сердито блиснув очима та самотужки послабив її.  Сильно смикаючи, Евеліна продовжувала зав’язувати:

– Гріховний зв’язок? Він вважається гріховним тільки тому, що відбувся між служницею і герцогом?

– Ні, він гріховний тому, що відбувся між неодруженими людьми. Чи чистота дівчини до шлюбу – це не про тебе?

– От про чистоту до шлюбу могли б змовчати. Самі неодноразово користувалися послугами куртизанок.

– Не куртизанок, а фавориток, – на мить у кімнаті запанувала тиша. Евеліна дивилася у його очі кольору стиглого каштана й вони заворожували. Темні, звабливі, хижо зіщулилися та поглядом чіплялися за риси обличчя дівчини, залишаючи після себе невидимі опіки. Трохи хриплий голос вирвався з його грудей, – брошку, – зустрівшись з нерозумінням у її очах уточнив, - дай брошку. Тільки не заколи мене до смерті.

Евеліна взяла золотисту брошку та проколола неї шийну хустку. Важко зітхнула і похитала головою:

– Все одно, щоб я не сказала, ви не повірите.

– А ти спробуй, – для чогось Анвар схопив її за талію та притягнув до себе. Цей жест здавався занадто інтимним. Евеліна облишила брошку, яка ідеально примостилася на білій тканині хустки, й обережно поклала долоні на чоловічі груди.

– У вас склалася певна думка про мене і я не переконуватиму у протилежному.

– Так, склалася. Я гадав ти інша. Не ведешся на титули та статки, не ділитимиш ліжко з чоловіком заради цього всього, – чоловік розвів руками, помахом окреслючи кімнату. Зарився пальцями у своє темне волосся, – яким же я був дурнем. Помилився на рахунок тебе.

– Не помилилися й Елизар… він, - Евеліна на мить замовкла, підбираючи правильні слова.  Її мовчання Анвар розцінив по-своєму:

– От тільки не треба вигадувати про кохання.