Глава 16

– Мені здається, що інколи ти забуваєш, що я не Айне. І не дівчина з якою належить розважатися поважному герцогу.

– Ти не даєш цього забути, – він нахилився й на відстані кількох сантиметрів від вуха прошепотів, – ти зовсім інша.

Його вуста торкнулися шиї дівчини й затаврували поцілунок. Евеліна, обома руками, відштовхнула чоловіка від себе. Він розімкнув руки й нарешті вона отримала бажану свободу:

– Ніколи більше не роби так.

– Чому, тобі не сподобалося? – Елизар хитро зіщулив очі. Виглядав так, наче замислив якийсь підступ. Дівчина розгублено поклали долоню на місце, до якого щойно торкалися чоловічі губи.

– Ні, тобто так… Не важливо, – дівчина помахала головою та нарешті змогла зібрати думки докупи, – я вважаю, що цілувати слід лише того, до кого щось відчуваєш. 

– Повністю згідний, – Елизар розправив руки та зробив крок до дівчини, – ходи сюди, продовжимо наші поцілунки.

Очі Евеліни округлилися й вона відступила назад. Тікала від чоловіка як від вогню, що швидко поширювався:

– Не треба зі мною гратися. У своєму світі я була дорослою дівчинкою і можу легко розпізнати брехню.

Елизар посміхнувся й переплівши пальці, склав руки на животі. У його очах стрибали хитринки, він наче насміхався з дівчини.

– І скільки ж років мала доросла дівчинка?

– Двадцять один, - Евеліна говорила вже без колишньої впевненості. Вона запиналася й виказувала хвилювання.

– Справді, поважний вік. Тоді ти маєш бачити, що подобаєшся мені. Ти цікавиш мене як жінка: вродлива, розумна, відважна. Посміла кинути виклик самому королю.

– Вродлива не я, а Айне, – голос дівчини звучав тихо. Вона опустила голову й не дивилася на чоловіка. Він наблизився до неї, проте торкнутися не наважився.

– Гаразд, але решта чеснот заслужено твої.

– Елизаре, не тисне на мене. Єдине про що я мрію, так це вибратися з цього тіла і повернутися у свій світ.

– Але це не можливо, ти ж знаєш. Чому б тобі не попрощатися з минулим і не розпочати нове життя зі мною?

– У якості кого? Коханки? – Евеліна злегка підвищила тон розмови, підняла голову та дивилася докірливим поглядом. Не хотілося вірити, що й Елизар сприймає її як ляльку для розваг. Чоловік почухав потилицю:

– Ну, навіть попри велике бажання, одружитися зі служницею я точно не можу. Проте, коли ти позбавиш сили Анвара, я відвезу тебе у безпечне місце. Ти матимеш власних слуг та житимеш у розкоші. Звісно, я навідуватимусь, ми зможемо бути разом.

Він лагідно схопив її руки та огорнув холодними долонями. В його очах горіла надія й чоловік застиг в очікуванні на рішення Евеліни. Дівчина скривилася й висмикнула руки:

– Бути разом – це дуже розмите визначення. Давай не будемо поспішати. Гадаю, тренування вже закінчене, мені вже час. Добраніч!

Евеліна тікала від нього, наче злякане оленятко від хижака. Вибігла в коридор і, оминувши вартових, швидкими кроками попрямувала до своєї кімнати. Слова Елизара збентежили її. Підозрювала, що ці знаки уваги лише для того, щоб змусити забрати силу в Анвара. Розхристана, з розпашілим обличчям забігла до кімнати. Тихо, щоб не розбудити дівчат, зняла взуття. Навіть не роздягнулася та не розстеливши ковдру, лягла на ліжко. Намагалася заснути, але тривожні думки не дозволяли цього. Зрештою, її здолав сон аж під світанок. Прокинулася від гамірних голосів дівчат. Мейзі насупила брови:

– Вставай, потрібно йти у королівські покої. Треба було спати уночі.

Евеліна невдоволено стиснула губи й підвелася. У голові гуділо, наче там оселився бджолиний рій. Похапцем вмилася та поспішила на кухню. Кинула вогняні шашки й нагріла воду для короля. Схопила глечик і попрямувала сходами нагору. Палац оживав зі сну й повертався до життя. Боязко зайшла у королівські покої. 

Анвар стояв біля вікна. Навіть не глянув на неї, стояв зі широко розведеними руками.  Мейзі одягала сорочку на короля, під якою заховалися пружні м’язи чоловіка. Служниця швидко зачіпала ґудзики. Евеліна підійшла до миски й покірно стала з глечиком в руках. Нарешті Анвар помітив її присутність:

– Спізнюєшся. 

– Пробачте, Ваша Величносте! – Евеліна сказала це з натиском, демонстративно виказуючи – вона не жалкує. Чоловік підійшов до миски та склав долоні докупи. Евеліна налила на них воду. Анвар підняв долоні до обличчя та вмився.

– Надто холодна, іншого разу нагрій краще.

– Наскільки мені стало відомо, ви здатні нагріти воду й самі. І не тільки воду, – Евеліна навмисне наголосила на останніх словах. Нею керувала образа, й нагадувала, що вчора, цей чоловік спробував її спопелити. Анвар насупив брови:

– Тоді навіщо мені ти? Я тебе попереджав, щодо твого зухвальства. Не забувай, що говориш з королем.

– Вибачте, постараюся прикинутися німою.

Король гнівно зиркнув на неї, проте змовчав. Сьогодні йому підібрали світлий костюм із золотистими ґудзиками. Величною ходою спустився до їдальні й здавалося, нікого не бачить біля себе. У їдальні всі чекали на короля. І тільки як він сів, розпочався сніданок. Евеліна відчула на собі чийсь погляд. Озирнулася й зустрілася поглядом з Елизаром. Чоловік посміхнувся їй та кивнув. Перед очима одразу промайнув спогад вчорашнього поцілунку. Невпевнено кивнула у відповідь та схопилася за глечик з компотом. Елизар демонстративно підійняв бокал. Евеліна підійшла до нього та налила вишневого напою. Наче навмисно, чоловік поклав долоню на її талію: