Глава 15

– Гадала, мій візит має залишатися у таємниці, тому хотіла, щоб мої сусідки по кімнаті заснули. Проте, твоїм вартовим і так про все відомо.

Елизар поклав бокал на тумбу й підвівся. Сорочка, зачеплена лише на два останніх ґудзики, не приховувала спортивного торса. Евеліна відвернулася до вікна й намагалася не дивитися на чоловіка. Він наблизився до неї й поставив руки в боки:

– Ти ж не думала, що такий поважний герцог як я, спить без надійної охорони? Не хвилюйся, мої люди мовчатимуть про те, хто відвідує мої покої. Це перевірено досвідом.

– І багато таких відвідувачів у тебе було? - голосом дівчини пробіглися нотки ревнощів.

– Таких – лише ти. Повір я не запрошую дівчат, щоб навчити їх магії, але з тобою зробив виняток.

Чоловік взяв її руки у свої долоні й ніжно провів пальцями по ніжній шкірі, окреслюючи лінію життя. Від цього дотику віяло холодом. Дівчина скривилася:

– У тебе крижані руки.

– А чого ти очікувала від крижаного мага? Хочеш пекельної спеки, тоді тобі до мого брата, хоча сумніваюся, що він зрадіє твоїй появі, – Евеліна одразу згадала спекотні дотики Анвара й мимоволі здригнулася. Елизар ніби не помітив цього, продовжував впевнено говорити, – ти маєш підготуватися до вашої зустрічі. За першої нагоди використай свій дар. Зосередься, розгнівайся, згадай щось лихе і відчуй як магія згущується в клубок.

Дівчина важко зітхнула. У спогадах виник день, коли вона вперше потрапила сюди. Їй хотілося повернутися додому. Вона повинна отримувати диплом про закінчення університету, а не виносити нічні горщики короля. Нестерпний Анвар, вона досі не знає, що йому від неї потрібно. Чоловік швидко забув про її існування, як тільки побачив Мілбергу. 

З рук дівчини почав виходити червоний дим. Ледь помітний, вузенькими смужками витанцьовував на долоні та безслідно розчинявся у повітрі. Елизар відпустив її руки. Підійшов до столу й взяв з вази яблуко. Червоне, з гладкою шкіркою, здавалося ідеальним. Поклав його на скатертину й відійшов убік:

– Чудово, а тепер спрямуй свою злість на це яблуко. 

Евеліна направила червоний дим на фрукт. Туман ледь досягав цілі й зникав у повітрі. Елизар нахмурив брови й підвищив голос:

– З такими темпами, Анвар швидко тебе знищить. Невже у твоєму житті не сталося нічого такого, через що ти маєш злитися? Айне прекрасно володіла магією, на відміну від тебе. Вона вже б виконала це завдання, якби ти не зайняла її тіло.

Ці слова розлютили Евеліну. Чоловік говорив так, ніби вона бажала тут опинитися. Дим ставав насиченішим, тоненькою смужкою огорнув яблуко. Туман завертівся навколо фрукта та сховав його повністю. Дим розвіявся і замість ідеального яблука на столі лежало засохле, чорне, зі зморшкуватою шкіркою. Виглядало так, наче з нього вичавили всі соки й підсушили на сонці.

Евеліна відчула слабкість. У голові паморочилось, а ноги підкосилася. Елизар  схопив дівчину за руки й притулив до себе, не дозволяючи впасти. Вона тремтіла, жадібно вчепилася за його широкі плечі, майже повиснувши на чоловікові. Герцог тримав Евеліну у своїх обіймах й здавалося не мав наміру відпускати:

– Заспокойся, дихай глибоко. Ти не правильно розподілила потік магії й виснажила себе. 

– В Айне такого не було?

Чоловік почув докірливі нотки й поспішно виправдовувався:

— Було, вона надто прив'язана до емоцій. Я навмисно казав те все про Айне, щоб розлютити тебе. Ти чудово справляєшся. Ще кілька уроків й без проблем знищиш магію Анвара.

При згадці про короля, серце дівчини покрилося оловом. Вона не бажала шкодити йому. Спробувала відхилитися від Елизара, проте він міцно тримав її у своїх обіймах. Така близькість хвилювала, сірі очі зачаровували, Евеліна чула як під сталевими грудьми билося чоловіче серце. Швидко, квапливо, немов поспішає від неї втекти. Дівчина застигла у залізних обіймах й вже не робила марних спроб вирватися:

– Анвар казав, що Ельвіра не йде на поступки. Їй потрібна вся країна. 

– Після того, як він розлютив її – так. Після смерті нашого батька, вона прагнула переговорів. Тоді Анвар тільки зійшов на престол та був надто самовпевнений. Навіть не хотів слухати її пропозиції, образив, привселюдно виказав зневагу й з опалу кинувся в бій, впевнений у нашій перемозі. Війська Далматії виявилися надто сильними, вони черпають магію не тільки від світла. Я впевнений, якщо зробити певні поступки, то можна зупинити цю кровопролитну війну. Анвар може переконливо говорити, але це не означає, що він каже правду.

Евеліна важко зітхнула та зробила ще одну спробу вирватися з небажаних обіймів. Його руки, наче залізні ланцюги, міцно сковувати тіло. Дівчина зважилася й озвучила те, що вже давно не давало спокою.

– Чому ти не любиш свого брата? Між вами ведеться прихована ворожнеча?

– Я б так не сказав. Після смерті його матері, король одружився вдруге, з моєю матір'ю, яка вже носила мене під серцем. Анвара батько обожнював, а молодшого сина не балував увагою. Саме тому брат виріс таким самовпевненим. Він не бачить, що нам не перемогти у цій війні. Сподіваюся втрата сили його протверезить.

Дівчина подумки відмітила, що сьогодні Елизар на диво говіркий. Припускала, що алкоголь розв’язав йому язика. Вирішила скористатися таким шансом і вивідати більше таємниць. Зважилася і пальчиком, грайливо почала виводити візерунок на його оголених грудях: