Глава 14

Елизар хитро посміхнувся, наче задумав щось підступне. Скрип дверей прикував до себе увагу. Густав вийшов із тронної зали та озвучив розпорядження короля:

– Його Величність наказав Айне повертатися до своєї роботи. Він її помилував. Поки що, - чоловік зупинив свій погляд на дівчині, – не знаю, як тобі це вдалося, але ти щасливиця. Не змарнуй свого шансу. Ваша Світлосте, король бажає вас бачити.

Елизар кивнув та мовчки попрямував до зали. Евеліна, опустивши голову, рухалася коридором. Вона заплуталася і вже не знала, кому вірити. Наодинці з нею Анвар здавався зовсім іншим, ніж всі ці чутки. Можливо Елизар має рацію, король одягнув маску турботи й майстерно грає свою роль. Такі думки переслідували дівчину цілий день. Берта додавала роботи й Евеліна з новим завзяттям виконувала всі доручення. Сподівалася, що це відволіче її від журби, що підкралася до серця. Вона сумувала за домом. Рідний дім оживав у спогадах і манив до себе.

Під час вечері відчувала на собі зацікавлений погляд Елизара. За бенкетним столом сиділи сп’яніли аристократи. Гучні розмови, дзвінкий сміх та тиха музика на скрипці, наповнювали залу. Сьогодні Мілберга, сиділа поруч зі своїм батьком,  навпроти Анвара. Тільки сліпий міг не помітити її зацікавлені погляди на короля.

– Айне, налий мені, будь ласка, ще вина.

 Дівчина підійшла до герцога та наповнила бокал. Для чогось, Елизар доторкнувся до її пальців:

– Дякую, Айне! – злегка припідняв кутики вуст й посміхнувся. 

Кивнув та звільнив дівочі пальці. Схопивши бокал, приклав його до рота та почав жадібно пити, наче втамовує нестерпну спрагу. Евеліна відійшла й стала на своє місце. Зауважила, що король її зовсім не помічає. Він надто захоплений розмовами з леді Мілбергою. Герцогиня не соромилася відверто фліртувати з ним. Світлі кучеряві пасма зібрані на потилиці й вільно спадали до поясу, зелені очі виражали лукавство, а з грудей лунав дзвінкий сміх. Повільно провела пальцями вздовж декольте, привертаючи увагу до своїх принад. Завжди суворий Анвар лише посміхнувся.

Евеліна стиснула пляшку, яку тримала у руках. Тепер вона не сумнівалася - чоловік не обманював, коли говорив, що служниці його не цікавлять. До серця підкралася образа й колючим джгутом засіла у горлі. Сама не розуміла свого гніву. Судячи з усього – король обере Мілбергу, вона стане його дружиною, тож така поведінка цілком нормальна. Співчувала юній Сессілії. Вона даремно долає таку відстань й сподівається на взаємність від Анвара. Чоловік схопив пальчики Мілберги й здавалося зробив свій вибір на її користь.

Евеліна намагалася не дивитися на цю парочку, але очі самі тягнулися до забороненого місця. Берта злісно кивнула й Евеліна спохватилася. Бокал короля - порожній. Поспішно підійшла до столу й повільно наповнила його вином. Анвар навіть не глянув у її бік, захоплено розповідав, як полював на кабана, а з вуст Мілберги лунав вдаваний сміх. Зі злості, дівчина штовхнула короля ліктем. Він відірвав свій погляд від герцогині й зневажливо подивися на Евеліну. Дівчина опустила голову:

- Пробачте, Ваша Величносте!

Анвар різко розвернувся й, наче нічого не сталося, знову розважав Мілбергу. Айне наливала вино у бокали дворянства й не припиняла стежити за королем. Їй хотілося розгледіти його суть, зрозуміти, який він справжній: добрий, турботливий, справедливий, чи жорстокий деспот та безжальний тиран. Після закінчення вечері їй належало підготувати королівські покої до сну правителя. Сподівалася, що сьогодні він спатиме сам, проте поведінка Мілберги  породжувала сумніви. За вечерею дівчина відкрито провокувала Анвара і для Евеліни залишалося загадкою, чи вистоїть він її чарам.

Король, впевненим кроком,  переступив поріг покоїв. Став біля ширми, розправивши руки. Цим сигналом, дозволив знімати з себе одяг.  Евеліна поправляла постіль й спостерігала, як Мейзі квапливо розстібала ґудзики сюртука. Король швидко залишився в одній сорочці та сів за стіл.

– Води!

Мейзі одразу виконала цей наказ. Рухалася швидко, наче молодий горобчик, пурхала навколо володаря. Налила з глечика воду й поклала склянку на стіл. Кількома ковтками Анвар спустошив посудину та владно розпорядився:

– Всі геть! Далі я сам.

Чоловік залишався явно чимось невдоволений. Слуги швидко покинули кімнату й Евеліна полегшено зітхнула. Нарешті, вільна! Одразу згадала про Елизара і її ентузіазм зник. Перед тим, як провідати його, разом з дівчатами навідалася до купальні. Змивши з себе сліди поту та бруду, одягнула чистий одяг. Дочекалася, коли її сусідки по кімнаті заснуть й тихо, крадучись, наче шпигунка, відчинила двері, які озвалися неприємним скрипом.

– Ти куди? – сонний голос Мейзі змусив здригнутися.

– Не спиться. Піду прогуляюся.

Почувши у відповідь тихе сопіння, Евеліна вийшла з кімнати. Окутані темрявою коридори, підсилювали страх. На стінах горіли лампи й світло у них палало тьмяним вогнем. Дівчина йшла впевненим кроком, хоч і її коліна тремтіли. Почувалася так, ніби робить щось заборонене, протиправне та ганебне. Біля покоїв Елизара помітила вартових. Не хотілося, щоб хтось знав про її нічні відвідини, адже цю компрометуючу ситуацію, могли розтлумачити інакше, ніж є насправді. Ще здалеку охоронці побачили її та відійшли від дверей:

- Хутчіше, герцог чекає на тебе. Вже декілька разів цікавився, чи ти не прийшла.

Це прозвучало як докір. Дівчина несміливо зайшла до покоїв. Елизар лежав на ліжку, спершись спиною об подушки, тримав у руці бокал вина. Розщеплені ґудзики на сорочці відкривали пружні м’язи, на ногах красувалися чорні чоботи, а штани добряче пом'ялися. Проте це зовсім не турбувало чоловіка. При світлі свічок його шкіра окуталася бронзовим переливом, і на вустах з’явилася зухвала посмішка. Він нагадував спраглу землю, на яку нарешті зійшов дощ: