Глава 13

– Це вже не актуально, мене не приваблюють служниці, - Анвар говорив зі зневагою та певною гидливістю, – єдине, чого я прагнув – це з’ясувати, що тебе пов’язує з моїм братом. 

Евеліна наче отримала невидимий ляпас. Айне не могла не приваблювати. Струнка, вродлива, з розкішним каштановим волоссям вона приковувала погляди чоловіків. Анвар дивився на неї холодно і цим красномовно підтверджував свої слова. Нетерплячість роз’їдала дівчину. Вона не прагнула отримати покарання, проте хотілося позбутися товариства короля. Дівчина стиснула плечима:

– То що тоді? Відрубаєте руки?

– Це древній варварський метод покарання, зараз він не застосовується, - чоловік несподівано підвівся й наблизився до Евеліни. Доторкнувся до темного пасма волосся й повільно провів пальцями донизу. Зосередив погляд на очах дівчини, наче намагався розпізнати обман, - краще скажи: у твоєму роді хтось володів магією?

Шоколадні очі дивилися прискіпливо, уважно, здавалося, цей чоловік як детектор брехні, одразу розпізнає неправду. Цей погляд заворожував, наводив чари та затуманював розум. Евеліна стояла непорушно, затамувавши подих, напружено очікувала на подальші дії короля. Його пальці ледь доторкнулися до шкіри обличчя. Гарячі, шершаві, немов замість крові у його венах текла розпечена магма. Мимоволі дівчина спіймала себе на тому, що чоловік не поступається вродою Елизару. Відганяючи недоречні думки, не наважилася брехати й похитала головою:

– Не знаю.

– А ти? Маєш магічні сили?

Евеліна мліла від цих гіпнотизуючих очей. Хотілося розповісти все та здатися на його милість. Одразу згадала застереження Дерека - якщо зізнається, то її спалять на вогнищі як поріддя темної магії. Це ідеальний момент, щоб спробувати висмоктати сили у короля, але дівчина не бажала навіть пробувати таке робити. Вона знизала плечима:

– З чого такі висновки?

– Ти невразлива до моєї магії.

Дівчину ошелешило таке зізнання. Анвар перевіряв її, а вона нічого не підозрювала. Не розуміла яку гру, а головне навіщо, веде король. Вона насупила брови:

– А ви застосовували на мені магію? Коли?

– Навіть не помітила. Цікаво, - Анвар відпустив пасмо її волосся та відійшов на пристойну відстань. Поводився, як хижак, що прагне вивідати таємницю. 

– Якщо навіть магія і є у мені, то я не вмію нею користуватися, - Евеліна сказала правду. Ті тоненькі смужки диму, які уміла викликати, важко назвати магією.

– Добре, я дам тобі шанс. Віднині стеж за своєю поведінкою та словами.  Не зневажай мене і служитимеш у палаці й надалі.

– Отак просто ви пробачите мені? - в очах дівчини застигло нерозуміння. Вона не вірила, що грізний володар, жорстокий деспот і тиран, пробачить таку зневагу. Він стиснув плечима:

– Якщо бажаєш, можеш просити вибачення. Це найменше, що ти можеш зробити.

Спантеличена, Евеліна не могла вимовити й слова. Замість обіцяної кривавої розправи їй подарували помилування. Вона покірно опустила голову:

– Вибачте, я вчинила надто зухвало, але прагнула тільки захистити себе. Якби ви не порушували пристойність та не робили брудних натяків, то я б так не поводилася.

На вустах Анвара з’явилася скупа посмішка. Він швидко приховував її, немов зробив щось протиправне.

– Це звинувачення, чи вибачення? Замовкни, будь ласка, поки я не передумав. Йди, у палаці повно робити, потрібно підготуватися до балу, - чоловік відвернувся спиною, показуючи, що розмову закінчено.

Евеліна вийшла із зали й одразу наштовхнулася на Елизара. Він стояв надто близько до дверей. Складалося враження, що займався ганебною справою - підслуховуванням. Чоловік зробив крок вбік, пропускаючи Густава до кімнати. Безцеремонно схопив дівчину за лікоть й повів коридором, змовницьки нашіптуючи на вухо:

– Тобі вдалося висмоктати з нього силу?

– Ні, мені шкода, проте я не змогла спрямувати магію. Не розумію як це робиться, - Евеліна зробила невинний вираз обличчя і сподівалася, що Елизар не розпізнає її брехню. Вона не довіряла йому, припускала, що хтось навмисно намагається показати Анвара жорстоким правителем, або є король вів свою гру. Елизар насупився:

– Що він тобі сказав?

– Помилував, - дівчина говорила байдужим тоном, наче це саме собою зрозуміло, - наказав готувати палац до балу.

– Отак просто? Чого б це він проявляв таку милість?

– Не знаю. Проте цікавився, чи володію я магію.

Елизар зупинився. На обличчі з’явилася тривога. Він нахилився надто близько, його шепіт змушував хвилюватися:

– Ось воно! Він теж це відчув. Анвар намагався тебе спопелити, у прямому сенсі слова. Він - маг вогню. Уміє розпалювати полум’я будь-де. У тронній залі він застосував свою магію, хотів підпалити тебе. Зазвичай його жертви згорають миттєво, залишаючи після себе лише купку попелу, – від почутого Евеліну огорнув жах. Тепер їй стала зрозуміла несподівана спека, що пробіглася тілом. Елизар відпустив її лікоть:

– Невже ти нічого не відчула? Я помітив вогонь в очах короля і зрозумів, що він намагається з тобою зробити. Я одразу тебе охолодив.