Глава 3

Анвар сидів за дубовим столом у своїх покоях та повільно нахиляв бокал з червоним вином у різні боки, граючись з п’янким напоєм. При тьмяному світлі свічок, рідина переливалася темним червоним відтінком. Король ніяк не міг заспокоїтись, повільно смакував напій на самоті, прогнавши всіх слуг від себе. Усіх, крім Айне. Вона не прийшла, знехтувала своїми обов’язками й не з’явилася, щоб підготувати покої до сну. При згадці про дівчину, Анвар невдоволено хмикнув. Ще день тому він навіть не знав її імені,  королю не личить цікавиться такими дрібницями. Але відколи вона ледь не впала й опинилася на його руках, її образ переслідує його всюди.

Розлючено стиснув руку в кулак. Кляте дівчисько! Розбурхала у ньому недоречні бажання. З цією війною, він геть забув про себе, давно не дозволяв собі відпочинку. Його манило до дівчини, Айне здавалася свіжою квіткою, ковтком повітря, маяком серед темної ночі. Вона не графиня і навіть не маркіза, без жодної крихти магії. Простолюдинка, не варта споглядань його очей. Що ж, їй пощастило, заради неї він зробить виключення. Наказав пажу покликати її. Нетерплячість роз'їдала зсередини та породжувала гріховні фантазії.

Нарешті двері відчинилися. Анвар змушував себе не дивитися на дівчину, продовжував поглядом вивчати вино, яке так і не приклав до вуст. Чув її дрібні кроки, шурхіт спідниць та важке зітхання, що подіяло на нього як крижаний вітер. Не витримав і повернув голову. Айне стояла перед ним, гордо піднявши підборіддя. Її шоколадне волосся не заховане у чепчик, як належить служницям, а зібране у дві коси, що розпускалися на потилиці й  каскадними пасмами спадали до поясу. Червоні вуста, наче пелюстки троянди, темні брови розтягнулися дугою, до бронзової шкіри хотілося доторкнутися, а очі… Сині очі кольору безхмарного неба безсоромно дивилися на нього з певним викликом, непокорою та бунтарством. Дівчина навіть не зробила реверансу, коли зайшла,  таким чином виявивши зневагу. 

Айнар гнівно стиснув губи. Айне вважає, якщо досягла прихильності Елизара, то може так нахабно поводитися. Король мовчки розглядав її, безстидно чіплявся поглядом за обличчя, вуста, тонку шию, розкішне декольте…

– Викликали? Я можу чимось допомогти? - голос дівчини повернув з яскравих фантазій до реальності.

Чоловік поклав бокал на стіл та насупив брови. 

– Як ти смієш звертатися до мене першою, та ще й в такому тоні? 

– Перепрошую, проте, ця тиша гнітила. Зрештою, хтось же мав заговорити першим.

Нечуване нахабство! Вона говорила з ним не як з володарем, а як з рівним собі. Ще жодна жінка не дивилася на нього так, з неприхованою сміливістю, байдуже та без захоплення. 

– Цим першим мав бути я. Хто вчив тебе манерам? Мене повинні обслуговувати найкращі слуги, а не екземпляри невігластва.

– Вибачте, мабуть, я прогулювала уроки й була не надто старанною ученицею.

– Чи не через принца Елизара ти пропускала заняття?

– Принц? То Елизар принц? – на обличчі дівчини з’явилося здивування. 

Айне, або майстерно вдавала, що не знає про його титул, або ж і справді чоловік приховав це від неї. Анвар міцно стиснув золотистий ґудзик сюртука, виплескуючи на ньому свій гнів. Вона не могла не знати, слуги не вміють зберігати таємниці. Не показуючи урагану, який вирував всередині, спокійним тоном повідомив:

– Він мій молодший зведений брат. 

– О, тепер зрозуміла його зухвалість.

– А чим викликана твоя зухвалість? – Анвар підвівся та повільно підійшов до дівчини.

 З кожним кроком бачив, як гасне впевненість дівчини, в очах затухають іскри сміливості, а сама вона розглядається по сторонах, наче шукає порятунку. Навмисно зупинився надто близько до неї. Не час зберігати пристойність з простолюдинкою. Чув її полохливе дихання й зараз вона здавалася боязким зайченям, й мало нагадувала ту відважну дівчину, яка зайшла у ці двері. Він розгадав її майстерну гру, насправді вона боялася його так само як і вони всі. Нахилився та найсуворішим тоном, що зміг з себе вичавити, проговорив на вушко без жодної прикраси:

– Гадаєш, якщо грієш постіль герцога, то можеш так нахабно поводитися зі мною? 

Дівчина перелякано похитала головою та зробила крок назад:

– Я не грію його постіль. 

– Я бачив вас разом сьогодні вранці, що ви робили у саду?

Очі дівчини виказували розгубленість. Вона прикусила нижню губу, ніби випробовуючи чоловіка на міцність, підсилюючи хтиве бажання. Чоловік розумів, щоб Айне зараз не сказала – це буде брехня. Вона нервово ковтнула й тільки підтвердила його здогади:

– Він тренувався, відточував магічні здібності. Я ж слугувала як асистент.

– Для цього є бойові маги, навіщо йому тренуватися з тобою?

– Гадаю про це, варто питати у нього, – наче набравшись сміливості, Айне випрямила спину, – я лише виконувала наказ.

– Ти – моя служниця й маєш обслуговувати тільки мене. Не забудь нагадати про це моєму брату, якщо він про таке забув.

 Анвар зробив крок і скоротив ту мізерну відстань, що роз’єднувала їх. З усіх сил стримував себе, щоб не накинутися на неї як голодний звір. Він і справді був голодним. Вже й забув коли останній раз попрощався з фавориткою. Війна забирала всі сили та думки. Час трохи відволіктися.