Глава 2

Дерек одразу відтягнув дівчину від Евеліни:

– Меггі, ти зовсім здуріла?

Дівчина намагалася вирватися з кільця міцних чоловічих рук:

– Вона підсипала мені у чай мишачий послід. Так мститься мені за зіпсований фартух.

Евеліна провела пальцями по шиї, наче перевіряла, чи їй не зашкодила Меггі. Виявляється Айне уже встигла нажити собі ворогів з якими доведеться боротися. Евеліна опустила руки донизу:

– Це, мабуть, не я. Я б не вдалася до такої дитячої витівки.

– Мабуть? Тобто ти не впевнена.

Меггі вже не виривалася з міцних рук, і прискіпливо спостерігала за Евеліною. Дерек насупив брови:

– Ви не в курнику. Припиніть свої чвари. Не гоже так поводитися служницям Його Величності. Йди до роботи, не за сварки тобі гроші платять. Ще раз почую щось подібне, вилетите з палацу назавжди.

Меггі наче отямилася, поправила сукню й з гордо піднятою головою вийшла з кімнати, але з вигляду її обличчя, Евеліна зрозуміла, що конфлікт не вичерпаний. 

Дерек показав їй кухню, яка справила не найкраще враження, та інші господарські будівлі. Евеліна не хотіла жити у таких умовах. Бажала повернутися додому й сподівалася, Елизар знайде спосіб повернути її назад у своє тіло. Витираючи широке дзеркало у королівських покоях, вона мала достатньо часу роздивитися свою нову зовнішність. Айне виявилася красунею. Темні брови дугою окреслювали великі сині очі, що нагадували волошки, довге каштанове волосся, мов виноградні лози, заплетені у коси й спадало до поясу. Пухким вустам позаздрила б кожна модниця, а тендітний стан лише підкреслював її вроду. Справжня зовнішність Евеліни дуже відрізнялася від цієї. Дівчина звикла бути непомітною, позбавленою увагою чоловіків та захопливих поглядів. Того вечора вона не обслуговувала короля й через це відчула певне полегшення. Його темні очі снилися їй вночі та дивилися на неї з певним докором.

Надворі ледь світало й перші промінчики сонця огорнули Землю у скупих обіймах. Евеліна відчула краплі роси на своїх ногах. Старі незручні туфлі намокли й неприємно торкалися шкіри. Елизар зупинився біля охайно підстрижених кущів та подивився на вишню зі спілими соковитими плодами.

– Гадаю, це місце підійде. Потрібно, щоб ти навчилася прикликати свою магію. Розслабся, простягни руки й зосередь усю енергію на долонях.

Дівчина не поспішала виконувати настанови. Вона поклала мету – отримати відповіді на питання, які її турбували. Поставила руки в боки, сподіваючись, що це надасть їй загрозливого вигляду:

– Навіщо забирати магію у короля?

– Анвар – близька мені людина, але він засліплений ненавистю. Вже багато років поспіль точиться війна із сусіднім королівством – Далмарією. Я гадаю, час припинити чвари й стати на шлях миру, проте він опирається. Якщо ти позбавиш його магічних сил, то він одразу підпише перемир’я. Війна добряче вдарила по скарбниці королівства, люди виснажені, втомлені й бажають миру. Анвар дуже жорстокий. Будь-яку непокору карає смертельним вироком і нікого не слухає. 

– Але як можу зробити це? – голос дівчини тремтів й вона злегка похитнулася. Елизар схопив її пальчики та змусив простягнути руки до дерева:

– У тебе є сила. Ти, а точніше Айне, володіла магією, здатністю всмоктувати магію. Спробуй випустити чари з долонь.

Евеліна зробила так, як сказав чоловік, проте нічого не відбулося. Дівчина й не знала, що має статися й у чому проявлятиметься магія Айни. 

– Якщо я заберу магію в Анвара, то війна припиниться?

– Він змушений буде укласти мирний договір, - Елизар відвів погляд і явно не бажав розвивати цю тему. 

– Чому? Невже в королівстві бракує магів?

– Ні, просто Анвар втратить авторитет. У нас всі, хто має магічні здібності - поважні особи, аристократи. Простолюдини зазвичай безсилі.

Дівчині здавалося дивним, стояти біля дерева з простягнутими руками. Вона вимальовувала у повітрі невидимі візерунки й чекала на диво. Поки його не сталося, намагалася добути хоч крихту інформації:

– Зазвичай, але не завжди? Айна простолюдинка так? Інакше б не була служницею.

– А ти уважно слухаєш, – Елизар підійшов до дівчини та схопив її руки, не дозволяючи домалювати невидиме коло. Випрямив її кисті та направив на дерево, суворо зиркнувши на свою ученицю, – Айна володіла унікальним даром, чудово його контролювала. Їй вдалося стати особистою служницею короля й залишатися в тіні. 

– Підозрюю у такому кар’єрному злеті є і ваша заслуга.

– Частково, – чоловік схопив дівочі пальчики у свої долоні. Лагідно стиснув їх, опустив та злегка нахилився. Його сірі очі нагадували потужний смерч, колір темнішав біля країв і приковував погляд. – Айне мені довіряла і я хочу, щоб ти робила так само. Я не бажаю зла Анвару, а просто прагну зупинити цю війну. 

Для Евеліни це видавалося складним та незрозумілим. Здавалося Елизар має приховані мотиви й таємниці та не має наміру їх відкривати. Принаймні їй. Чоловік повільно нахилявся, впевнено скорочуючи відстань між ними. Їх відділяли крихітні сантиметри й дівчина, наче оговтавшись від дурману, прошепотіла майже у його вуста, руйнуючи чарівність цієї миті: