13

Просилася Забава у чоловіка – Водяника.

– Візьми мене з собою чоловіченьку.

– І навіщо це тобі потрібно? – Буркотів Водяник.

– Коханий, ти мене відірвав від сім’ї, занапастив мою душу, ледь не занапастив душу моєї матері, тож зваж на моє прохання. – Знову просила Забава.

Водяник почухав потилицю, роздумуючи, а потім махнув на Забаву рукою.

– Не розумію, для чого це тобі, але збирайся. Підеш зі мною.

Русалка ледь не затанцювала, сплеснула руками і кинулася до Водяника обійматися, ще й поцілувала прямо в губи, аж знітився Водяник, але на вустах заграла посмішка і він пробурмотів:

– Ось і розбери цих жінок. Спочатку, коли у вир затягнув, ледь очі мені не видряпала, потім теж не підступишся до неї, дарма, що дружиною назвав. А зараз ледь не у ліжко тягне. Дивина та й годі. - Недосвідчений був Водяник у сердечних справах, хоч і мав багато років. Ніхто йому не розповідав, як треба зваблювати жінок. Тож і жив так-собі: кожного року обирав собі дружину, але якось не складалося у нього з сердечними справами. Усі, русалки,хто побував дружинами водяника, намагалися втекти при першій можливості. Він ставив умову: рік. Через рік Водяник відпускав дружину і шукав іншу. Жодній не міг догодити. А тут сама на шию кинулася майже через рік.

Задумався було Водяник, але не до того було. Треба було йти «на той бік», забирати мавку. Вона б і сама впоралася б, але дійти до дому сил би вже не вистачило, тож Водяник вирішив підстрахувати і відкрити портал для Младусі, щоб зберегти їй сили. Саме для того Водяник збирався «на той бік». А разом з ним збиралася і дружина Водяника. Вона була рада вирватися зі звичного життя русалки, але чого не знав чоловік: Забава закохалася у Водяника і тепер би його не полишила, ні по закінченню року, ні потім. А у них дуже довге життя.

Тож Водяник відкрив портал у Сизе озеро і коли вже був там з дружиною, то до них підійшли потерчата. Разом вони стали очікувати гостей.

Зранку у родині Галаганів стався переполох. Проводжали Младусю додому. Вже пройшов місяць з тих подій у яких брали участь Гнат та Іванко. Надіжа потихеньку одужувала. Тож було вирішено взяти з собою і її.

Гнат, Оля, Младуся, Іванко і Надіжа підійшли до озера і нікого не побачили, але тут зашелестіли кущі і вийшли потерчата. За ними показався Водяник, у якого з-за плеча виглядала дівчина, чимось невловимо схожа на Надіжу, але з зеленими косами.

Усі привіталися, а Младуся мовила:

– Наче княгиню проводжати зібралися. – І посміхнулася. Водяник теж стояв і усміхався, а його молода дружина усього цього не чула, а стояла і дивилася на Надіжу.

– То он ти яка, сестричка. – Протягнула замріяно. – Гарна. Я впевнена, що ти принесеш щастя найкращому воїну, якому станеш за дружину.

Тут Водяник кашлянув, а наперед виступили потерчата. Водяник звернувся до Гната. Він пам’ятав, що потерчата просили людські імена.

– Наречи цих малюків, бо вони мене вже змучили, до родичів хочуть.

Гнат подивився на потерчат:

– Ну і хто сміливіший? – Запитав.

– А це не боляче? – Спитав менший.

– Боїшся? То й залишайся? А я піду. – Виступив старший.

Гнат ще перед цим у церкві купив два освячені хрестики, бо так попросила Младуся. Тепер він знав для чого. Потерча підійшло до краю озера, занурилося у нього і вийшло на берег.

– Нарікаю тебе Павлом – Мовив Гнат і швидко одягнув хрестика на шию хлопчикові. Той спочатку скрикнув з несподіванки, але потім почав поступово бліднути, танути, втрачати щільність, поки зовсім не перетворився на яскраву зірочку. Зірочка шугнула угору, але затрималась над головами присутніх, наче прощаючись і зникла у небі.

Гнат присів перед малюком.

– Тепер ти. Не бійся. Ти ж цього хотів.

Малюк мовчки підійшов до Младусі і обійняв її, мавка погладила по голові дитину, потім подивився на усіх по черзі, зітхнув і підійшов до озера. Занурився з головою і став біля Гната.

– Нарікаю тебе Олександром.

І з цим потерчам відбулося те ж що і з попереднім.

Потім настала черга Младусі прощатися. Попрощавшись з усіма і попередньо прийнявши свій звичний вигляд мавка ступила у портал, який поблимав і зник. Водяник з дружиною пірнули у озеро і зникли з очей, попередньо попрощавшись. Їм треба було сказати одне одному дуже багато без зайвих вух. Тому поки що, вони залишилися в цьому часі. Подружжя Галаганів повернулося додому з дітьми – Іванком та Надіжею.

А Любава Калениха теж почутила, що щастя знайшло дочку, хай навіть після смерті. Їй про це русалки сказали, коли вона збирала трави під повним місяцем.