12

Двері палати тихо рипнули і в палату першим прослизнув Гнат. Младуся кинулася зі сну, під бурмотіння телевізору вона теж була заснула, але побачила, що то свої і розслабилася. Потім зайшов Іванко, чемно привітався і нарешті зайшла Ольга, яка зацікавлено подивилася на Мавку, але тільки привіталася:

– Привіт Мілано!

– Можеш називати мене Младуся, але тільки при своїх, для усіх інших я Мілана. Гнат напевне розповів тобі, що сталося.

– Так, розповів… - знічев’я сказала Ольга, не дивлячись на мавку. А роздивлялася дівчинку на ліжку:

– Так ось ти яка, донька Божени… – Замислено протягнула Оля, і видно, що вона хотіла сказати ще щось,але не встигла. Дівчинка прокинулася і сахнулася від людей, що стояли біля а потім перевела погляд на крісло, де мала сидіти мавка, побачила так звану тітку, тихенько хмикнула і трішки заспокоїлася. Тут з-за дорослих вийшов Іванко. Підійшов до ліжка, на якому напівлежала дівчинка, сів на краєчок і обережно помацав бинти на голові у Надіжи. Надіжа тільки здивовано водила очима.

– Тебе як звуть? – Запитав хлопчик. Гнат хотів забрати малого, бо після такої складної операції дівчинка могла втратити мову і перелякатися, що не може відповісти, але не встиг.

– На-а-а-а-ді-і-і-і-ж-жа-а-а. – Ледве протягнула дівчинка. – Що- о-о з-і-і-і мно-о-о-ю? – Дитина дійсно перелякалася і змовкла бо дуже втомилася, сказавши ці три слова, тому Гнат випередив наступне питання і відповів на попереднє.

– Ти Надіжо, донька моєї сестри – тут мавка осудливо глянула на Гната, але той продовжував наче нічого не помітив – Младуся допомогла доправити тебе у мою країну, бо в вас немає волхвів, які б лікували такі травми.

По щоці Надіжи сповзла сльоза. Вона уявила, що в її голову, а значить і в свідомість втрутився волхв і тепер вона не така, як була, хоча змін не відчула, ну окрім чогось чим закутали голову. Гнат замислився на хвилину і мовив:

– Як тільки одужаєш ми доправимо тебе до мами і тата, але до цього ти маєш навчитися говорити без протягування, в цьому тобі допоможе моя дружина Ольга - і чоловік показав на дружину, а потім подивився на мавку «Підтримай мене», подумки попросив. Мавка почула думку і кивнула Надіжі. Дівчинка вже не виглядала пригніченою.

– Коли ж повністю відростуть коси, я думаю десь через рік, то ти повернешся додому. – Продовжив Гнат. – А у цій країні ми будемо звати тебе Надійкою – Дівчинка кивнула на такі слова і по сяючим очам було видно що нове ім’я їй сподобалося. – А ще з тобою буде твій вірний паж, твій зброєносець і захисник… – І Гнат подивився на Іванка. - …звуть його Іван і він мій син.

– А тепер відпочивай, люба. Набирайся сил. Нам треба поговорити з Младусею. Ми тут за дверима будемо. – Це вже Оля закінчила промову і звернулася до Іванка:

– Посидь з Надійкою. Ми швидко.

– Так мамо.

Дорослі вийшли з палати. Іванко залишився з дівчинкою.

– Не переймайся. Все буде добре. Я буду з тобою, а як одужаєш то ми будемо з тобою до школи ходити і я нікому тебе не дам ображати. – Хлопчик знав, що реальність тут сильно відрізняється від реальності часів князя Святослава.

Надійка доторкнулася до руки хлопчика і закрила очі, погоджуючись, хоч що таке паж і школа вона не зрозуміла. Хлопчик почував себе захисником цієї тендітної дівчинки з колись золотавим волоссям.

В цей час за дверима палати, радилися Младуся, Гнат і Оля. Гнат і Оля доводили Младусі, що можна залишити дівчинку у них і займатися своїми справами. Якщо виникне потреба, то завжди можна зв’язатися через Водяника Сизого озера, або потерчат. А Младуся казала, що вона з Надіжою знімуть квартиру, або кімнату у гуртожитку і поживуть там.

Але останні слова Ольги все ж таки переконали Младусю в тому, що дівчинці краще буде в родині, а не поневірятися по гуртожитках в чужій країні, тим більш, що ще й час не той, до якого дитина звикла.

– В школу теж піде? – спитала Младуся.

– Авжеж, але не раніше ніж через півроку. Думаю за цей час дитина одужає і коси відростуть. – Це вже втрутився в розмову Гнат.

– Ну що ж, хай так і буде. А поки дитина в лікарні я побуду з нею і поясню їй дещо.

Гнат занепокоєно глянув на мавку. Младуся вловила той погляд.

– Не переймайся, як тільки Надіжа опиниться вдома, я зітру її спогади про це місце і накладу нові. Вона ніколи не згадає ваш час, а тільки буде знати, що була в чудовій країні.