10

В лікарняній палаті прийшла в себе Надіжа. В кріслі спала мавка. Мавка вгадала, що Надіжа може прийти до тями, коли ніхто не чекатиме і зробила так, що зовнішню ілюзію на ній будуть бачити усі окрім Надіжи. Щоб дівчинка не злякалася в незнайомому місці. Тому для Надіжи, Младуся залишалася ззовні тою що і була в Києві.

Поки Младуся спала, Надіжа роздивлялася простирадло. «Біле – біле, як сніг.» - подумала дівчинка і здивувалася, що тонке. Ще згадала, що це країна, де народилася її мама. Саме про цю країну їй казала Младуся перед тим, як забрати з порталу. «То он звідки прийшла мама до того як зустріла татка. Багата країна, якщо навіть вкриваються таким, у нас такого і нема»

В кріслі сонно поворухнулася Младуся і раптом кинулася зі сну, глянула на дівчинку і побачила, що та прокинулася.

- Привіт моя квіточка.

- Привіт мавко.

- Не називай мене так. Тут мене знають під іменем Мілана. – стиха сказала Младуся.

- Чому? – дівчинці все ж було цікаво.

- Тому що в цій країні немає мавок, водяників, кікімор. А якщо й є, то люди у них не вірять. – Сказала мавка і гірко посміхнулася.

- Як так може бути?

- Ось так. Але не думай про це. Все потім. А зараз поспи, тобі треба поспати. Розповім все коли одужаєш. – І мавка махнула рукою по очах дівчинки. Та відчула важкість у повіках, позіхнула і провалилася у сон, а мавка знову  вмостилася зручно у кріслі, взяла пульт і ввімкнула телевізор. Вона знала, що магічний сон має свої переваги. Людина під дією магічного сну не чує нічого і не прокидається від сторонніх звуків. Тому спокійно перемкнула на новини і стала уважно слухати і дивитися. Ій ніхто не міг завадити, бо Гнат завбачливо поклав Надіжу у VIP – палату з телевізором і окремим санвузлом. Навіть душова кабінка була у цій палаті.

В цей час вдома у Гната стався рейвах. Якби розверзлася підлога кімнати і звідти вийшли потойбічні істоти, то це б спричинило б менше здивування Олі, ніж те, що спричинила поява чоловіка і сина. Обоє засмаглі, наче відпочивали десь на морі з тиждень. У Гната відросла більш як триденна щетина на підборідді. Погляд став більш рішучий. Іванко став більш схожий на чоловіка. Особливо Олю вразив розворот плечей сина. «І все це за ніч? Я знаю, що діти швидко ростуть, але ж не настільки. Це ж скільки я спала?».

Оля несвідомо потягнулася за мобільним, подивитися яке число і впевнившись, що вона нічого не проспала, подивилася на Гната. І побачила, що Гнат ховає очі від дружини. Він нерішуче кахикнув.

- Гнате, я вимагаю пояснень, ти сам знаєш про що. – Оля блефувала, але знала, що Гнат усе їй розкаже наодинці. Гнат приречено зітхнув:

- Добре дружино пішли на кухню, я тобі все розповім.

- Мамо і я тобі багато розповім – раптом мовив Іванко.

Оля ошелешено мовчала і переводила погляд з Гната на Іванка і знову на Гната. Але тут чоловік узяв кермо родинного човна у свої руки і попросив сина побути у своїй кімнаті поки він з мамою обговорить усі проблеми.

- Розумієш синку, треба маму підготувати.

- Чому татку? Це ж усе наша історія. Це ми.

- Мама доросла, тому треба пояснити усе. – Так туманно відповів батько сину. – А зараз іди, будь ласка, до своєї кімнати, поки ми тебе не покличемо.

- Добре.

Гнат розповів Олі усе з самого початку, починаючи від навчання в інституті і про те, що він з Боженою бачив своїми очима князя Ігора і що через портал у Сивому озері дібрався з Іванком до Божени, про мавок, водяників, русалок.

Оля спочатку вважала, що чоловік жартує, потім що збожеволів, а під кінець розповіді повірила, з превеликою пересторогою але повірила. Інакше як пояснити все це?

Батьки покликали Іванка. Той розповів ошелешеному подружжю про палац морського царя, про русалок і русалів, про мурену, яка править за листоношу.

- Коли ми гралися з Вією та Артваном у саду, припливла мурена від дядька водяника. Принесла листа, що мені час вирушати додому. – Оповідав Іванко.

- А хто такі Вія та Артван – зацікавлено запитала Оля.

- Це діти морського царя, русал і русалка, мамо. Андерсен правду написав. Пам’ятаєш ти мені читала про русалоньку. Так ось, це була Вія. – Спокійно і з повагом сказав Іванко.

- Не може бути! – Оля була вражена.

- Чому ж? Може. Ще мені сказала Младуся, чи то пак Мілана, що ти вроджений маг, але хтось забрав твою магічну енергію. – мовив Гнат.

- Можливо й так… - задумливо протягнула Ольга, - пробач, я тобі не казала, але в дитинстві я була тиждень у комі, хоча видимої причини для цього не було. Лікарі думали, що то менінгіт, але усі аналізи були в нормі, аналізи здорової дитини.

- Нічого рідна, ми з усім упораємося, але зараз я маю відвідати доньку Божени. Ти ж її пам’ятаєш? – І Гнат знову подивився на Олю.

- Божену пам’ятаю, а її доньку ні. – Віджартувалася дружина і раптом стала серйозною – чого ми сидимо? На кого чекаємо? Поїхали до супермаркету, а потім у лікарню.

- Ти теж поїдеш – здивувався Гнат.

- Так, і я поїду. Треба ж мені побачити майбутню пацієнтку. ЇЇ реабілітація на мені, я так розумію.

- Мамо, тату, а я? Що мені робити? – Стрепенувся малий.

- Ти теж збирайся. Я думаю Надіжі буде легше спілкуватися з дитиною її віку, ніж з нами – дорослими.