6

Гнат з мавкою розмовляли, коли примчав на змиленому коні чоловік Божени – дружинник Годислав. Влетів у хатину, як вихор, ледь хатину не розтрощив і став як вкопаний серед світлиці. У цю мить він побачив Гната.

- То це правда? Ти повернувся? Ти прийшов за Боженою? А моя донька тобі чим завадила, що ти позбувся її? – Годислав кидав звинувачення в обличчя Гнату, який зовсім нічого не розумів. – Я знаю, що Божена тобі не сестра, вона мені все розповіла.

Тут втрутилася Младуся:

- Сядь Годиславе і послухай, що я скажу – і Младуся махнула рукою в бік дружинника.

Воїну як заціпило. Тільки рота розкривав в німій розмові, але ні слова не вилітало з вуст і тоді Годислав підійшов до лави і сів на неї. Мовчав, але очі за нього говорили. Говорили, що за дружину свою і доньку готовий померти, але захистити своїх рідних.

- Годиславе, - розпочала Младуся – що тобі відомо, чи то пак, що тобі розповіла Божена? – і махнула рукою в бік Годислава, тим самим дозволяючи йому говорити.

- Божена мені сказала, що Гнат їй не брат, а лише друг і тому я подумав, що це він винен у смерті Надіжи, і він прийшов забрати мою дружину з собою у його далекі землі. До речі: де тіло Надіжи? – Годислав покрутив головою, але ніде не побачив дівчинки.

- А тепер послухай мене, Годиславе, уважно послухай і ніколи більше не сумнівайся в Гнаті - мовила напівмавка суворо і продовжувала далі – Дівчинка впала на камінь головою, а Гнат прийшов щоб допомогти її врятувати. Надіжа жива, але потрібен ритуал, який зветься «операція», і цей ритуал може провести тільки Гнат. Гнат – великий волхв. Але щоб ритуал спрацював Надіжу треба доправити в його землі. – Младуся намагалася пояснити необхідність хірургічного втручання, словами, притаманними тому часу. Годислав тільки рота відкрив.

- Тому – продовжила напівмавка – я допоможу Гнату доправити Надіжу в його землі, а ти постараєшся заспокоїти Божену, коли вона прокинеться. Обіцяю, що дівчині ніщо не загрожує.

- Ну що ж,тоді друже вибач, що сумнівався в тобі – і Годислав вклонився Гнату. Гнат зніяковів від такого.

Раптом на вулиці почувся шум і заразом почувся стукіт у двері.

- Іменем  Великої Княгині , відчиніть!

Младуся відчинила двері. На порозі постав Любомир з воями. Любомир вказав воям княгині на Гната:

- Взяти його! – Гнат аж застогнав від обурення:

- Знову? Ну скільки ж можна? –мовив Гнат, памятаючи першу свою мандрівку в минуле, але по обидва боки від нього стали дружинники, тепер уже княгині Ольги, яка була регентом при князі Святославі.

Годислав хотів був стати на заваді воїнам княгині, розкрив рота і почав було казати:

- Други мої…

Але дружинники відтерли Гната від нього і штовхнули Гната в спину: «виходь».

Младуся не втручалася. Стояла спокійно і дивилася на це неподобство, тільки, коли Гнат поглянув на неї, одними губами мовила:

- Так треба…

Гнату зв’язали руки спереду і прив’язали на довгій мотузці до луки сідла так що він плентався позад останнього вершника, який пустив коня чвалом, щоб доправити полоненого живим до порубу. Мозок Гната свердлила одна думка: «що буде, якщо воїн раптом буде поганяти коня, чи ж доберусь я до замку живим?»

Сонце сідало за обрій, коли дивна процесія під’їхала до воріт міста князів. Сторожа на стінах побачила дружинників, декого навіть пізнали і швидко розчинили ворота. Коли змучений полонений прив’язаний до сідла зайшов останнім, ворота так само швидко зачинили.

Гнату розв’язали руки і кинули в поруб, штурхонувши так, що чоловік перечепившись через поріг влетів у протилежну стіну головою. Він почув як хтось, голос вочевидь належав статному чоловіку, сказав:

- Любомире, Вратиславе, ви головою відповідаєте за в’язня.

- Так, воєвода Свенельд. – відповів Любомир. І тут Гнат, сидячи в порубі на земляній долівці, притрушеній прілим сіном схватився за голову, мало того, що вона ще боліла від удару об стіну, так ще й воєвода був довіреним воєводою княгині Ольги.

Цілу ніч просидів під стіною у порубі Гнат не маючи ані риски у роті. Схиливши голову на груди він дрімав, інколи забуваючись важким сном. Та ось перше вранішнє проміння, крізь загратоване віконце позолотило стіну під якою сидів полонений. Гнат важко розліпив повіки, зачувши як десь піє когут і його погляд впав на хрестик, що висів на шиї і який під час усього того шарварку вибився з-під футболки. Гнат посміхнувся, тепер-то він врятований, княгиня ж прихильниця християнства, хоча до її спроби похрестити Русь ще три роки. Як пам’ятав Гнат із шкільного курсу історії, тоді її спроба закінчилася спротивом сина, чи це буде потім? Гнат і сам вже заплутався з цим майбутньо - минулим часом. Але головне,що він був врятований і міг врятувати доньку подруги. Навіть сидячи у в’язниці чоловік ні на мить не забував навіщо він тут. Але й про свого сина він не забув і сумував за ним.