5

В палаці морського царя було тихо. Ніхто не галасував. Челядь десь поділася, тільки малі смугасті рибки поважно пропливали. Коли вони побачили морського царя з хлопчиком їх очі, і так круглі, стали ще кругліші, набуваючи форми невеликих тенісних м’ячів. До того часу золотаве світло з тризуба відпустило Іванка. І він ішов своїми ногами по підлозі палацу. Оскільки Іванко був розумним і вихованим хлопчиком, то не ставив поки що ніяких питань царю. Коли вони підійшли до покоїв царя, то на дверях чатували осьминіги з мечами. Вони відсалютували цареві мечами і розкрили перед ним двері. Коли ж Іванко проходив повз, охоронці хотіли атакувати його, але цар махнув їм рукою, щоб пропустили хлопця і охоронці знову застигли, як статуї.

 Пройшовши в свої покої, морський цар сів у крісло зроблене з великої мушлі і показав Іванку на інше, трішки менше крісло.

- Сідай, хлопчику, я розповім звідки взагалі взялася людська раса на Землі і чому ти пов'язаний з корінними мешканцями Землі, більше, ніж з тими на кого ти схожий. – і цар гірко посміхнувся.

- Так люди не земні істоти?! – скрикнув Іванко.

- На жаль, ні. – морський цар поглянув на хлопчика. – Колись ще за часів мого прадіда, теж морського царя, скотилася з небосхилу зірка, прямо у море. А живемо ми довше за людей у декілька сотень раз більше. Зірка була така велика, що спричинила цунамі, а на небосхилі теж загорілася ще одна зірка, яка змінила земне тяжіння. Ви знаєте її, як Місяць. Під дією Місяця виникли катаклізми: вивергалися вулкани, континенти тряслися від движок тектонічних плит, вимерли гігантські істоти, які заважали розмножуватися місцевим тубільцям. З сумом за цим спостерігали мавки, русалки, водяники та інші корінні мешканці Землі.

- Ви вже тоді були?! – зачудувався Іванко.

- Так хлопче, були, пращури мої були. Прийшов час і з зорі, що впала у море вийшли люди. – продовжив цар – були вони слабі, немічні, порівняно з мешканцями Землі. Прилетіли вони з іншої галактики, їх просто вигнали з планети, схожої на нашу Землю за порушення якихось тамтешніх законів. І якщо ми всі жили в гармонії, то вони відразу ж стали вбивати корінних мешканців, недорозвинених тубільців і навіть тих хто прилетів з ними, виживав сильніший. Гармонію було порушено. Через декілька століть їхні нащадки забули хто вони і звідки і уже не гребували паруватися з місцевими австралопітеками. Так виникло людство.

- Але ж ви не пояснили. Чому я можу дихати під водою, і що значить «не зовсім людина». – обережно запитав Іванко.

- В твоїх венах тече кров мавок і водяників. Твій тато і мама нащадки мавки, яку людський воїн врятував від Чугайстра, а її донька тепер рятує і оберігає своїх нащадків. Ось так.

- А хто такий Чугайстер? – спитав Іванко.

- Іване ти мене дивуєш, - мовив морський цар.

Не гнівайся царю, я справді не знаю, хоч і читаю багато книжок.

Морський цар поплямкав губами, приміряючись, якби розповісти про Чугайстра, а потім повагом почав розповідь:

- Іванку, Чугайстер тільки наполовину лісовий дух. Він один з перших напівкровок, який народився від прадіда теперішнього водяника й людської жінки. Він любить людей і знищує мавок. Коли на землю прилетіли чужинці, з ними були і їхні жінки. Мати Чугайстра пішла до річки купатися і зустріла водяника, а оскільки водяники, як і русалки вміють зачаровувати людей протилежної статі, то через дев’ять місяців вона народила хлопчика, якого назвала Чугай, або Чугайстр і як в маренні згадала від кого народила. На третій день після пологів жінка померла. Про батька хлопцю розповів чоловік тієї жінки, коли малий підріс до юнака. Хлопчик не пробачив батьку – водянику, ні самого факту свого народження, яке звело в могилу його матір, ні своєї самотності, бо дуже відрізнявся від людських дітей. З тих пір Чугай шукав батька, щоб помститися йому, але першою до рук потрапила мавка і коли Чугайстр позбавляв її життя з мавкиних вуст разом з останнім подихом вилетіло прокляття: той хто живе заради помсти, буде жити вічно. Тому Чугайстер безсмертний, поки не знайде рідного батька і не помститься йому, а поки він винищує мавок і русалок.

- Йой царю, де ж це видано, щоб не любити рідного татка – стрепенувся Іванко.

- Ось така історія, хлопчику, ось так виникло людство, а з ним і купа проблем. Люди нас витіснили звідусіль, нищать моря, нищать ліса, знищують землю, тому ми не надто любимо людей, але… Але в тобі і твоїх пращурах є частинки мавок – корінних мешканців землі, тому ти можеш дихати під водою, а твої пращури життя свого не шкодували, щоб захистити рідну землю - землю, яка прихистила їх і стала домом для їх нащадків.

- Так царю, я знаю, що мої пращури боролися, захищаючи свій народ від загарбників, але я не думав, що так все заплутано – мовив хлопчик.

- Ті загарбники – теж нащадки прибульців, але вони не люблять цю землю, на якій довелося жити. Вони хочуть перетворити її на ту планету звідки прилетіли, і знищити усіх нелюдських істот. Тому ми боремося з ними і ця боротьба триває століттями, але останнім часом вони почали перемагати і коли не стане нас, то Земля перетвориться на мертву пустелю, де немає місця живому – промовив цар.

- То що ж робити? – запитав Іванко і його очі наповнилися сльозами.

- Власне, хлопчику, чужинці прилетіли з різних планет. На одному космічному кораблі з різних планет чужої сонячної системи поназбирували тих, кого вважали за покидьків за законами планет, звідки чужинці родом, тому у нас на Землі таке розмаїття народів і спадкових рис. А що робити, тут треба подумати. У нас на Землі є товариство людей, яке любить Землю і намагається все зробити, щоб планета не вмерла. Це таємна організація. Ні ми, ні люди не знають про неї достатньо.