4

Побивалася Божена над донькою на березі Дніпра. Стояла, біля неї Младуся, тримаючи ззаду за плечі, спиною до Дніпра і, ніхто не бачив,як на мілкому місті утворилося сяюче плесо і з плеса вийшов міцної статури молодий чоловік.

Чоловік завагався, коли побачив двох молодиць, одна з яких схилилася над тілом дівчини, а друга з зеленими косами обіймала першу. Завагався, а далі побіг до них. Машинально відмітив що одяг на ньому сухий, хоч і проковтнув його водяний смерч.

- Божено!

- Гнате! Моя дитина впала, головою вдарилася об камінь і вже майже не диха. – Божена навіть не здивувалася появі Гната у 958 році, тому що була приголомшена трагедією.

- Врятувати її я не встигну, навіть якщо доправимо її у мій час – з сумом сказав Гнат. Вже за півгодини треба зробити операцію, щоб Твоя дочка вижила.

- Встигнеш! – це промовила Младуся.

- Як?

- Ось як! – І Младуся розвела руки. Між ними засвітилося золотисте сяйво. Потім різким рухом Мавка послала сяйво до тіла дитини і воно оповило Надіжу коконом. Потім різким порухом мавка відкрила портал. І обережно взяла кокон з дівчинкою, наче він був невагомим, поклала в портал і портал зник наче його й не було.

- Де моя дитина! Кажи! – Божена була на межі, у неї раптом почалася істерика. Божена плакала, кричала, погрожувала усіма богами і карами. Але Младуся – нащадок мавки і звичайного воїна князя Ігора не звертала на це уваги*.

*див. книгу «По той бік вулиці»

Мавка знову різко змахнула рукою. Цього разу у бік Божени і та стала осідати на землю. Коли Гнат підбіг до неї, Божена міцно спала і рівно дихала. Тут на конях під’їхали декілька воїв з дружини князя Святослава.

- Що тут відбувається? – запитав молодий дружинник

- Нічого Любодаре. Божена міцно спить, візьми її у її покої і скажи дівчатам - служницям хай приготують ліжко для господині. Хай воїни знайдуть Годислава і скажуть, що приїхав брат Божени. Він буде радий зустрітися з ним.

- А тепер Гнате пішли: я поясню усе тобі. – Младуся махнула на хатину, що виднілася ген далеко на дніпровських кручах, за межами міста.

- Але ж куди ти поділа дитину? Ій потрібна допомога. – здивувався Гнат

- Ходімо. Дорогою все поясню. – і Гнат та Младуся пішли дорогою до хатини.

- Розумієш Гнате, Надіжі можеш допомогти тільки ти. Так сплелися долі.

- Чому ти так вирішила?

- Невже не помічав, що за тобою весь час стежать? – розсміялася Младуся – а ти наївний.

- Та ні, я думав, що то мені здається. – зауважив Гнат.

- Ні ти, ні твоя дружина Оля не є зовсім людьми, тобто ви – люди, але з генами мавок, русалок, водяників, усіх тих, кого ви вважаєте за нечисть.

- Невже і демонів?

- Ні ! – різко відповіла мавка, - то зовсім інші істоти – і з людьми у них немає спільних генів.

- Ти знаєш про генетику?! Звідки?! – щиро здивувався Гнат.

- Я понад п'ятнадцять років жила у твоєму світі. Вчилася у людській школі і з тобою в інституті теж. – почала розповідати Младуся. – Коли ви з Боженою побували у нас, я відпросилася у батька. Пам’ятаєш його? – зненацька запитала.

- Так! Воєвода Неждан. Як же я можу його забути? Завдяки йому я перший раз відчув себе дурнем. – посміхнувся Гнат. – Прошу розповідай далі.

- Я перемістилася на п'ятнадцять років раніше того часу, коли ви вперше побачили « імлисту веселку», тобто портал. Ти пам’ятаєш свою однокурсницю з «мишачими кісками» в великих окулярах, яку ніхто серйозно не сприймав, нікуди не запрошував і вона весь час вчилася і сиділа в гуртожитку? Навіть додому ніколи не їздила.

- Так, пам’ятаю. – про щось думаючи промовив Гнат – Вона ж з дитячого будинку була. – і раптом осікся, зрозумівши. - так увесь цей час це була ти? Оце так новина!

- А зіштовхнути вас з Ольгою, взагалі нереальна задача була. Ви ніяк не наважувалися одне до одного підійти, тому терміново треба було придумувати шашлики з одногрупниками і підкидати Олі ідею жарту, а то б ти й досі не наважився.

- Це я зрозумів – сказав Гнат – а що там з Надіжою, як її врятувати? Ось не повірю, що ти не могла сама цього зробити.

- Я могла тільки зцілити тіло, але вона стала б «зомбі», як кажете ви – люди у майбутньому.

- Але ж ти могла зробити, щоб цієї трагедії не сталося, відвернути її.

- Гнате, ти ж розумна людина, вчив закони фізики і знаєш, що нічого нікуди не зникає і нічого нізвідки не береться. Так і в нематеріальному світі. Я б прибрала б це тільки скинувши або на попередні покоління, або на майбутні, тому я вирішила, що ти врятуєш дівчинку, бо вона –одна з твоїх пращурів – Гнат і рота роззявив з подиву.

- Як? – тільки і запитав він.

- Ось так. Надіжу я помістила у безчасовий портал: там немає часу, і простору, дівчина в свідомості,грається з потерчам, не втрачає кров, рана на неї ніяк не впливає, болю немає. Коли я її вийму звідти, час знову піде. Ти повинен її врятувати. Я знаю, що ти чудовий нейрохірург. Як думаєш, чому тебе не прийняли в військову академію, як тобі хотілося, чому в тебе знайшли хвороби, які раніше не знаходили. Тому, що військова справа - то не твоє. Твоє покликання – рятувати людям життя. Саме тому ти той, хто ти є. В мене буде син, від Любомира. Він суджений Надіжи. Тому в твоїх венах тече моя кров.

- Так це що ж виходить і ти моя прабабуся, як Божена і Надіжа. – Гнат аж зупинився від такого.

- Так і є. А потім у Надіжи народяться діти, які розійдуться по світу і десь поколінь через десять народиться дівчинка Оля, яка виросте і вийде за тебе заміж. Ти знаєш, що зовсім малою Оля начебто хворіла і була у комі. Відкрию тобі таємницю, вона була дуже сильним вродженим магом і хтось хотів ту силу у неї відібрати, але вчасно нагодилися батьки, але Оля все одно впала в кому, як при хворобі. Більшу частину сили з неї випили, але дещиця залишилася. Вона і допомогла твоїй дружині стати тим, ким вона є: чарівною жінкою, мамою і чудовим лікарем.

Гнат стояв приголомшений розповіддю напівмавки.

- Це ти тому нас з Олею підштовхнула одне до одного.