Розділ 10: Полум'я правди та розплата

У розкішній вітальні важкі бордові штори раптом здмухнуло шаленим, крижаним вихором. Настінні лампи затріщали, блиснули і вмить погасли, залишивши кімнату в моторошному, агонізуючому блакитному сяйві.

​— Що за біса?! — інспектор Верес випустив папери з рук, із панічним жахом дивлячись на те, як тіні на стінах почали вигинатися й оживати.

​Мадам Розалінда різко відсахнулася, збивши зі столу скриньку. Аліса зблідла як полотно, але за секунду вибухнула істеричним сміхом, вихопивши важкий металевий свічник:

— Досить цього цирку! Ніяких привидів не існує! Це просто дешеві фокуси!

​Прямо посеред кімнати, у центрі блакитного сяйва, матеріалізувався Джуліан. Його голос рознісся під стелею мертвим відлунням:

— Сто років не бачив у цій вітальні такого кричущого несмаку, особливо коли вбивця намагається замазати кров батька брехнею.

​— Здохни ще раз, марево! — збожеволіла Аліса і з розмаху кинула свічник у привидів силует. Той пройшов наскрізь і влетів у старовинну полицю, перекинувши декоративну олійну лампу.

​Яскравий спалах полум'я миттєво охопив папери на столі. Вогонь жадібно лизнув шторки.

​— Горимо! — злякано заверещав інспектор Верес, кидаючись до виходу.

​Аліса, дико сміючись крізь сльози паніки, міцніше стиснула у руках кришталевий флакон та діаманти. У цей момент приховані стінні панелі за її спиною з тріском відсунулися. Нора виступила з темного проходу, тримаючи в руках офіційні сторінки заповіту. За нею крокував блідий Лео.

​Очі Аліси звузилися до розмірів голки. Вона впізнала дівчину.

— Це ти... — виплюнула вона отруйно, роблячи крок назустріч. — Та сама заповзята вискочка, яка тинялася біля оранжереї! Ти не приватний детектив, якого я нібито наймала, бо я нікого не наймала! Хто ти така і якого біса ти сюди приперлася?!

​Нора зупинилася в залі, спокійно дивлячись в очі вбивці. У її погляді не було страху — лише холодна, невідворотна справедливість.

— Ти маєш рацію, Алісо. Ти мене не наймала, — чітко промовила Нора. — Я прийшла сюди сама. Місяць тому в моїй квартирі з'явився щоденник моєї бабусі, яка багато десятиліть тому зникла в цьому маєтку. Артур Блеквуд знайшов його і хотів повернути мені правду. Але ти знищила його самого — так само холоднокровно, як знищувала власне життя заради чергової порції грошей.

​Аліса здригнулася, але її обличчя перекосилося від лихої зневаги. Вона завила розлюченою кішкою:

— Замовкни! Ти нічого не знаєш про моє життя! Мій батько був сентиментальним старим дурнем, який закрирався у своїй теплиці й жив серед квіточок, поки моє життя летіло в прірву! Кредитори дихали мені в потилицю, казино вимагали мільйони, а цей старець збирався позбавити мене останнього шматка хліба заради свого жалюгідного фонду! Гроші — це єдине, що купує свободу у цьому світі. Батько не вартував і крихти того колосального багатства, яке він закопав у землю! Я просто забрала те, що по праву мало належати мені, а віденський синдикат дав мені квиток у нове життя!

​— За ціну батьківської крові, — тихо кинула Нора.

​— Так! — з істеричним криком Аліса замахнулася кришталевим флаконом, намагаючись кинути його в Нору. — І я б зробила це знову!

​Але в ту ж секунду Джуліан різким рухом своєї примарної руки спрямував порив крижаного повітря прямо у вогнище. Потужна стіна іскор та диму збила Алісу з ніг. Флакон вилетів із її рук і з дзенькотом розбився на підлозі, випустивши назовні темні клуби випарів, що вмить розчинилися в диму.

​Нора зробила рішучий ривок крізь димову завісу, падаючи на вбивцю й клацаючи металевими наручниками на її зап'ястях.

​— Інспекторе! — крикнула вона крізь ревіння полум'я, передаючи затриману ошелешеному Вересу. — Витягуйте її звідси! Швидко!

Коли двері нарешті піддалися і вони вивалилися у прохолодний нічний сад, за спиною розкішний маєток Блеквудів палав яскравим полум'ям, очищуючись від століть отрути та брехні.

​Нора важко дихала, відчуваючи, як шматочок ритуального скла в її кишені назавжди затихає, стаючи холодним і звичайним камінцем. Родинний гештальт був закритий. Правда перемогла.

​Поруч із нею, на межі світла від пожежі та темряви саду, з'явився Джуліан. Він зняв капелюх, легко кивнув їй і з теплою усмішкою промовив:

— Справа закрита, колего. Пропоную офіційно стати командою, організувати наше власне незвичне детективне агентство — і вперед, до розкриття нових заплутаних історій!

​Нора вже збиралася відповісти з усмішкою на це зухвале запрошення, як раптом Джуліан різко застиг. Його обличчя змінилося — легка іронія поступилася місцем абсолютному збентеженню. Він пильно вдихнув нічне повітря і вказав тростиною в бік сусідньої темної алеї.

​— Зачекай... — тихо промовив він, примружившись. — Дивись туди. Хтось іде. І судячи з його напівпрозорої ходи, це мій «колега» по тій стороні буття.

​Між деревами, дивно швидко й тривожно крокуючи, до них наближався ще один привид. Це був елегантно одягнений чоловік середніх років у дорожньому пальті, чиє обличчя виражало глибокий розпач і розгубленість. Добігши до них, незнайомець схвильовано заломив руки:

— Слава Богу, тут є люди! Тобто... одна жива детективка і, здається, колега-привид? Благаю, вислухайте мене! Мене звати Артур молодший, я мешкаю у сусідньому маєтку Роузвуд, і в нас сталася неймовірна катастрофа! Учора ввечері моя тітка, єдина власниця маєтку, дивним чином зникла з власної спальні. Ніхто не знає, де вона, а двері були зачинені зсередини! Але найстрашніше інше...

​Привид важко зітхнув, збираючись із думками:

— За день до свого зникнення тітка посварилася з незнайомцем, який нахабно заявляв, що він — позашлюбний син її покійного чоловіка. Але це повна марення, бо мій дядько за життя був абсолютно безплідним, і в нього фізично не могло бути дітей! Коли ж я вирішив перевірити старі документи та сімейні архіви покійного, аби знайти хоч якісь докази чи спростування цієї брехні, то нічого не знайшов. Натомість моя увага привернула інше — таємний сховок у стіні, де зберігалися цінні містичні речі, виявився порожнім. Звідти безслідно зник древній родинний медальйон. І якщо цей артефакт потрапить у не ті руки, у злі руки, то на весь наш світ чекає незліченна біда...