Розділ 7: Горище

Гектор Стоун нависав над ними, як вивітрена скеля, з якої здерли весь мох. В його очах не було шаленства звичайного маніяка — лише холодна, майже фанатична одержимість людини, яка присвятила своє життя чужому саду і втратила будь-яке почуття межі між добром і злочином.

​— Ви думаєте, що керуєте цією грою, міс Вейн? — прохрипів садівник, повільно випрямляючись і витираючи піт з чола тильним боком долоні. — Ви бачите тут лише вбивство, гроші чи дешеву містику. Але ви абсолютно нічого не розумієте в тому, що таке вирощувати життя власноруч.

​Нора міцніше притислася спиною до холодної стіни, тримаючи руку в кишені тренча, але більше не намагалася витягувати уламок скла. Вона бачила перед собою не просто вбивцю, а людину, яка щиро вважала себе творцем.

​— Ви вбили людину, Гекторе, — спокійно, але різко кинула вона, дивлячись йому прямо в очі. — Ви допомогли Алісі та її віденським покупцям продати те, що належало цьому маєтку, прикриваючись любов'ю до квітів. Де тут турбота про сад? Це звичайне зрадництво.

​Гектор гірко й моторошно посміхнувся, і в цій посмішці проявилася вся його чорна сутність.

— Зрадництво? Ні, міс Вейн. Зрадив цей дім якраз Артур. Він створив цю унікальну оранжерею, він навчив мене бачити магію землі, а потім злякався власного творіння! Коли справи в маєтку пішли прахом, а його улюблена донечка набрала боргів, він вирішив усе закрити, знищити записи і дати цьому місцю згнити. Аліса хотіла грошей, покупці з Відня — вічної молодості. А я? Мені плювати і на їхні євро, і на їхню магію. Я хотів лише одного — щоб цей сад жив. Щоб квіти не зів'яли. Якщо для цього потрібно було викачати кілька літрів життєвої сили зі старого Артура за допомогою знань цього дурного хлопчиська — я зробив би це знову.

​Лео на підлозі зблід ще сильніше, закривши обличчя руками. До нього нарешті остаточно дійшло, що його дитячі експерименти стали інструментом у руках холоднокровного фанатика.

​— Ти хворий, — тихо промовила Нора.

​— Я — єдиний, хто залишився тут вірним до кінця, — проревли Гектор, різко роблячи крок уперед і заносячи важкі леза секатора для фінального удару. — А тепер кінцева зупинка, міс Вейн.

​У цей момент повітря навколо них різко загусло. Температура впала в одну секунду, змусивши пару виходити з ротів.

​— Досить цієї філософської бесіди, — пролунав над самим вухом садівника крижаний, владний голос Джуліана.

​Привид матеріалізувався прямо перед Гектором. Звичайно, він не міг вдарити живу людину кулаком, але він міг дещо інше. Джуліан різко зробив рух рукою, скеровуючи на садівника весь накоплений за століття холод старовинного маєтку — потужний, невидимий вихор потойбічної енергії, який вдарив Гектора просто в груди.

​Садівник захлинувся повітрям. Його обличчя перекосилося від дикого, тваринного жаху, якого він ніколи в житті не відчував. На секунду йому здалося, що сама земля під його ногами провалилася в безодню. Він похитнувся, намагаючись схопитися за повітря, і з розмаху полетів назад.

​Його нога заплуталася в розкиданих стародавніх фоліантах, і Гектор з гуркотом влетів плечем у гнилу раму старого слухового вікна. Скло тріснуло з гучним дзенькотом. Садівник спробував піднятися, але масивна важка рама під його власною вагою остаточно зламалася, і він, втративши рівновагу, скотився по похилому даху вниз, чіпляючись за черепицю, поки остаточно не звалився на м'який мох біля фундаменту маєтку.

​У напівтемряві горища запала оглушлива тиша, порушувана лише важким диханням Нори та схлипуваннями Лео.

​Джуліан повільно опустив руку, спираючись на свою тростину, і з легкою іронічною усмішкою подивився на Нору:

— Здається, наш садівник пішов провітрюватися. Дещо несподіваний метод ландшафтного дизайну, але, погодьтеся, надзвичайно ефективний.

​Нора перевела подих, дістала з кишені телефон і впевнено натиснула кнопку виклику екстрених служб.