Розділ 6: Знаки на підлозі та загравання з невідомим

​Сходи на горище були вузькими, крутими і нестерпно скрипіли, ніби намагалися попередити будь-кого про небезпеку. Щойно Нора штовхнула люк, у ніс вдарив різкий, густий запах пилу, плавленого воску, сухої полині та чогось солодкуватого, схожого на ладан.

​Горище було просторим, але захаращеним уламками минулого: тут валялися розбиті дзеркала в позолочених рамах, гори пожовклих газет і старі дорожні валізи. Єдиним джерелом світла служило кругле слухове вікно, крізь яке пробивався промінь сірого вечірнього світла. У центрі цього променя, схрестивши ноги на запліснявілих дошках, сидів Лео.

​Він був саме таким, яким Нора бачила його у видінні в кабінеті: худий, з дико розпатланим темним волоссям, у розтягнутому сірому светрі з плямами від чорнил і землі. Навколо нього були розкидані десятки масивних фоліантів у шкіряних палітурках із металевими застібками. Але найстрашнішим було те, що він робив.

​Шматком засохлої рудої глини юнак гарячково виводив на підлозі складні, гіпнотичні геометричні візерунки. У центрі цього дивного кола чітко вимальовувався той самий символ, який Нора бачила на уламку скла в оранжереї — переплетений місяць і витончена гілка.

​— Неправильно... знову не той кут нахилу лінії... — бурмотів Лео сам до себе, стираючи частину малюнка долонею. Його бліді пальці були по лікоть вимазані в глині й сажі, а під очима лягли глибокі тіні від безсонних ночей. — Якщо тридцять третій аркуш трактата не бреше, енергія має йти по спіралі, а не за замкненим колом.

​— Цікавий підхід до геометрії, — голосно зауважив Джуліан, обходячи малюнок і заглядаючи юнаку через плече. — Хоча в мій час студенти надавали перевагу крейді, дошці та хоча б базовому розумінню законів фізики, а не містичним каракулям.

​Лео, звісно, не чув примарного голосу, але різко підняв голову на звук кроків Нори. В його очах не було люті чи злочинного завзяття — лише дикий, розгублений жах людини, яка забрела занадто далеко в темний ліс і раптом зрозуміла, що дороги назад немає. Він інстинктивно прикрив собою одну з відкритих книг — ту саму старовинну алхімічну енциклопедію, якої не вистачало на полиці в кабінеті дядька.

​— Хто ви така? Як ви сюди зайшли? — його голос зривався на фальцет, видаючи внутрішній надлом.

​— Елеонора Вейн, — максимально спокійно відповіла дівчина, повільно наближаючись і тримаючи руки на видноті. Вона намагалася ступати обережно, аби не порушити лінії на підлозі. — Приватний детектив. Я розслідую смерть вашого дядька. І, судячи з того, що я бачу тут, нам є про що поговорити, Лео.

​Вона зупинилася за крок від глиняного кола і вказала поглядом на розгорнуту книгу з пожовклими сторінками, заповненими латинськими формулами й малюнками дивних коренів.

— Ваш дядько вважав, що ви розбудите щось небезпечне на старому цвинтарі. Що саме ви намагалися там зробити?

​Лео здригнувся, ніби від удару батогом. Він судомно обхопив голову брудними руками і втупився у підлогу, а в його погляді проступила дитяча, безпорадна паніка.

​— Я... я не хотів нікому зла, — прошепотів він, і голос його тремтів. — Присягаюся вам, міс Вейн, я не збирався нікого вбивати! Я просто... я просто хотів довести дядькові, що старі легенди цього маєтку працюють. Що ми можемо оживити виснажену землю оранжереї за допомогою давніх формул із родинного архіву.

​Він підняв на Нору затьмарені, повні сліз очі.

— Я ж бовтався у цих книжках із самого дитинства. Для мене це завжди було чимось на кшталт інтелектуальної гри, складним квестом, науковою фантастикою минулого століття! Я малював ці знаки, змішував добрива з відварами трав, читав заклинання просто заради експерименту... Я й гадки не мав, що воно справді працює! Що стародавні тексти мають реальну силу!

​— Ти грався з речами, яких не розумів, хлопче, — суворо прокоментував Джуліан, стоячи поруч і дивлячись на дивні символи. — Алхімія — це не дитячі казки. Коли ти тягнеш енергію з мертвої землі старого цвинтаря, ти маєш чітко розуміти, хто або що тримає тебе за другий кінець цього ланцюга.

​— Я зрозумів це надто пізно, — прошепотів Лео, дивлячись на свої брудні руки. — Усе вийшло з-під контролю кілька днів тому, коли земля в оранжереї раптом почала дивним чином пульсувати, а квіти змінили колір за одну ніч. Я злякався і хотів усе зупинити, але... але до моїх експериментів вчасно приєднався Гектор. А потім з'явилася Аліса. Я думав, ми просто рятуємо сад і допомагаємо родині розібратися з боргами за допомогою цінних рослин. Я навіть не помітив, у який момент наші нешкідливі ігри з книжками перетворилися на справжній ритуал, який витягнув усю життєву силу з мого дядька...

​Лео закрив обличчя руками і беззвучно заридав, розмазуючи сажу по щоках. Наочно стало зрозуміло: він був лише маріонеткою в чужих, набагато жорстокіших руках, сліпим інструментом у руках людей, які хотіли перетворити стародавню магію на холодний капітал.

​Нора хотіла щось відповісти, як раптом знизу, з темного проходу сходів, пролунав важкий, загрозливий хрускіт дерев'яних дощок. Хтось ішов сюди, і цей хтось зовсім не збирався слухати виправдання.