Розділ 5: Мисливський кабінет та приховані сторінки

Кабінет Артура Блеквуда був замкнений, але для Нори старі замки ніколи не становили серйозної проблеми. Пара спритних рухів відмичкою — і важкі дубові двері безшумно відчинилися, впускаючи її та Джуліана в напівтемряву кімнати. Кабінет зустрів їх густою, майже відчутною на дотик тишею. Тут пахло сухим тютюном, старим папером і полірованою шкірою. Інтер'єр нагадував класичний притулок справжнього джентльмена: стіни були обшиті темним деревом, а над масивним каміном висіла антикварна мисливська рушниця та картина із зображенням осіннього полювання.

​Перші сорок хвилин пошуків не дали жодних результатів. Нора методично перерила всі шухляди масивного столу, переглянула рахунки за комунальні послуги, старі каталоги насіння та ботанічні журнали. Проте жодної згадки про отруту, експерименти чи таємні угоди там не було. Вони явно заходили в глухий кут.

​— Здається, ми марно гаємо час, — втомлено видихнула Нора, опускаючись на важке шкіряне крісло й масажуючи втомлені скроні. — Нічого. Абсолютно чисті папери. Або вдова вже вичистила кабінет до нашого приходу, або старий Блеквуд був настільки параноїком, що не залишав жодних доказів на видноті.

​Дівчина піднялась з крісла та  підійшла до робочого столу. Він був ідеально прибраний, за винятком однієї деталі: на зеленій  стільниці лежав срібний ніж для розрізання листів, руків'я якого було виконано у формі мініатюрного мисливського кинджала. Поруч лежав розкритий блокнот із записами про рівень pH ґрунту та кислотність добрив.

​Нора стягнула рукавичку, відчуваючи знайоме тремтіння в пальцях. Вона повинна була ризикнути. Вона торкнулася холодного металу кинджала.

​Дзвін. Спалах світла.

​Перед очима виникла ця ж кімната, але залита вечірнім світлом. Містер Блеквуд, червоний від гніву, стояв біля столу, стискаючи цей самий ніж. Навпроти нього стояв худий, розпатланий юнак у розтягнутому светрі.

— Ти не розумієш, Лео! — кричав Блеквуд. — Ця земля просякнута отрутою! Якщо ти продовжиш свої експерименти на старому цвинтарі, ти знищиш не лише мій сад, ти розбудиш те, що має спати!

— Це не просто хімія, дядьку! — відгризався юнак, його очі гарячково блищали. — Цей ритуал...

​Видіння різко обірвалося. Нора відсахнулася від столу, хапаючи ротом повітря.

​— Що ви бачили? — Джуліан миттєво опинився поруч, його напівпрозоре обличчя виражало глибоку стурбованість. — Ви зблідли.

​— Вони сварилися, — видихнула Нора, натягуючи рукавичку назад. — Блеквуд і Лео. Юнак проводив якісь експерименти або ритуали на старому цвинтарі. Блеквуд боявся, що це знищить сад.

​— Старий цвинтар... — задумливо протягнув привид, постукуючи  по підборіддю. — Той самий, звідки на черевиках нашого похмурого садівника з'явилася руда глина. Схоже, Лео і Гектор Стоун мають спільні таємниці. 

​ Джуліан неквапливо ходив уздовж книжкових полиць, м'яко спираючись на тростину. — Параноїки завжди ховають найцінніше там, де ніхто нормальний не шукатиме. Не в шухлядах, а на видноті.

— Зверніть увагу на полицю, колего.

​Нора перевела погляд туди, куди вказував Джуліан.  Її погляд зачепився за масивне видання старої енциклопедії з ботаніки, корінник якої був трохи стертим. Вона потягнула за книгу, але замість того, щоб вийнятися, та злегка подалася всередину, видавши тихе клацання.

​У нижній частині дерев'яної панелі полиці безшумно відчинилася потаємна шухляда-сейф.

​Нора затамувала подих. Вона обережно витягла звідти невелику стопку пожовклих паперів, скріплених сургучною печаткою. Пальці звично зтягли рукавичку, аби перевірити знахідку на дотик, але навіть без містичного відлуння було зрозуміло: це не звичайні замітки.

​На верхньому аркучі розбірливим, звичним до дисципліни почерком містера Блеквуда значилося: «Доповнення до останньої волі та заповіту від 12 жовтня».

​Нора швидко перегорнула сторінки, вчитуючись у рядки. Це були офіційні юридичні зміни, підписані нотаріусом, які старий ухвалив за тиждень до своєї смерті.

​— Ну що там? — нахилився ближче Джуліан, вдивляючись у букви.

​— Вікторія була права у своєму страху, але помилялася щодо ворогів, — тихо промовила Нора, відчуваючи, як холоне кров. — Згідно з цими новими сторінками, Артур Блеквуд повністю позбавив свою доньку Алісу будь-якого права на спадок через її величезні борги та махінації. Маєток, усі рахунки та патенти на ботанічні розробки переписані на фонд, керований племінником Лео. Але це ще не все...

​Вона перегорнула останню сторінку. Там лежав ще один аркуш, написаний від руки тремтячим почерком самого Блеквуда. Це був чорновий лист-звернення до поліції, де він прямо звинувачував садівника Гектора та невідомих покупців із Відня у спробі викрасти алхімічні формули з його оранжереї.

​— Вони вбили його не просто через борги чи спадок, — підсумувала Нора, притискаючи папери до грудей. — Вони хотіли випередити цей заповіт, який мав набути чинності наступного тижня. Тепер у нас є повний мотив, докази і розуміння того, чому старий не дожив до понеділка.

​Джуліан схвально кивнув, розправляючи плечі:

— Чудова робота. Тепер у нас на руках не просто припущення, а справжній вирок. Час показати ці сторінки тим, хто так відчайдушно намагався їх приховати.

— Пропоную навідатися на горище, — рішуче сказала Нора, ховаючи блокнот у кишеню.