Розділ 4.5: Спадок і таємниці кабінету

Гучні кроки Вікторії Блеквуд стихли десь у глибині довгого коридору, залишивши Нору наодинці з власними думками та важким присмаком розмови. Слова вдови про те, що справжній божевільний ховається на горищі, висіли в повітрі липкою павутиною.

​— Ну що ж, — Джуліан неквапливо пройшовся повітряним коридором, спираючись на тростину, і заглянув крізь одні із зачинених дверей. — Наша холоднокровна леді чудово вміє рахувати гроші й переводити стрілки на інших. Але вона права в одному: в цьому маєтку кожен щось приховує.

​Нора дістала з кишені маленький блокнот, куди коротким почерком заносила перші зачіпки.

​— Вікторія говорить про племінника Лео так, ніби він якийсь маніяк-відступник, — роздумливо промовила дівчина, проходячи повз високі антикварні годинники, що зупинилися на невідомому часі. — Садівник Гектор теж згадував про нього з неприхованим роздратуванням, називаючи «дурником, який вірить у казки про магію». Але чомусь ніхто з них не назвав імені племінника прямо, поки не почали тиснути.

​— Тому що молодий Лео — це та слабка ланка, через яку розсиплеться вся їхня брехня, — підхопив привид, зупинившись біля масивних дубових дверей із витонченою мідною ручкою. — Юнак занадто багато часу проводить на старому цвинтарі й малює дивні символи. А ще, якщо вірити чуткам прислуги, він був єдиним, із ким старий Артур замикався на годинники у своєму кабінеті перед самою смертю.

​Нора підняла погляд і раптом чітко зрозуміла, куди саме їм потрібно спрямувати свої кроки. Вікторія посилала їх на горище як на забій, аби відвернути увагу від справжнього джерела конфлікту. Але якщо Лео дійсно ділився з дядьком якимись секретами, то ключі до розгадки варто шукати не на запилюженому даху, а там, де покійний господар проводив найбільше часу — у його особистому кабінеті.

​— Горище нікуди не втече, — рішуче закрила блокнот Нора. Вона підійшла до важких дубових дверей із мідною ручкою, які привабливо та водночас застережливо виділялися на тлі похмурих стін. — Почнемо з джерел. Нам потрібен кабінет містера Блеквуда. Подивимося, які саме папери так ретельно ховав старий ботанік від власної родини.

​Джуліан схвально посміхнувся, ледь торкнувшись пальцями холодного металу ручки.

— Чудове рішення, колего. Настав час дізнатися, що саме перетворило мирний ботанічний сад на поле битви за вічне життя.