Розділ 4:Аромат розмарину та борги минулого

Головна вітальня маєтку Блеквудів нагадувала музей: високі стелі, важкі оксамитові штори кольору бордо та масивні портрети предків на стінах. Але перше, що помітила Нора, переступивши поріг — це густий, пронизливий запах. У повітрі стоял насичений, свіжий аромат розмарину.

​У центрі кімнати, на антикварній софі, сиділа Вікторія Блеквуд — жінка з тією особливою, хижою елегантністю, яка зазвичай коштує дуже дорого. Замість того, щоб витирати сльози, вдова зосереджено втирала в кутикули живильну олію. Її доглянуті пальці з ідеальним манікюром рухалися повільно, втираючи суміш, ніби цей монотонний процес допомагав їй тримати на замку власні емоції.

​— Заспокоює нерви, — холодно промовила вона, не піднімаючи очей на Нору. Гладкий скляний флакончик з олією блиснув у неї на колінах. — Лікар порадив мені уникати стресів. Хоча з цією метушнею навколо смерті Артура це майже неможливо.

​— «Уникати стресів», — передражнив її Джуліан, матеріалізувавшись прямо на спинці софи. Він з інтересом заглянув вдові через плече. — Її чоловіка вчора знайшли мертвим, а вона турбується про зволоження нігтів. Норо, зверніть увагу на її кольє. Це діаманти старого огранювання. Дуже дивний вибір для жінки, чиї банківські рахунки, за чутками, порожні, як мій шлунок.

​Нора непомітно кивнула, проходячи глибше в кімнату і сідаючи в крісло навпроти.

​— Прийміть мої співчуття, місіс Блеквуд, — ввічливо почала дівчина. — Я Елеонора Вейн. Міс Блеквуд попросила мене...

​— Моя падчерка завжди була схильна до зайвої драматизації, — різко перебила Вікторія, нарешті піднявши погляд. Її очі були холодними і пронизливими, як крига. — Вона найняла приватного детектива, бо не може змиритися з тим, що її батько був старим хворим чоловіком. Артур був одержимий своїм садом. Він годинами порався в тій задушливій оранжереї. Серце не витримало. От і вся загадка, міс Вейн.

​— Можливо, — Нора повільно дістала з кишені свій блокнот. — Але мене дивує інше. Ваш чоловік був визнаним експертом із ботаніки. Проте кущ гортензії, біля якого його знайшли, різко змінив колір на рожевий. Випадковість?

​Пальці Вікторії на мить завмерли. Вона різко закрутила кришечку флакона з розмариновою олією і сховала його до кишені сукні.

​— Я не розуміюся на садівництві. Для цього є прислуга.

​— А на фінансах ви розумієтесь? — голос Нори став крижаним. У кишені шматочок ритуального скла відповів на це питання ледь помітним, тривожним теплом. — Зокрема, на тих фінансах, які ви витратили у європейських казино та закритих аукціонах за останній рік. Ваші борги перед кредиторами сягають сотень тисяч євро, місіс Блеквуд. Маєток закладено й перезакладено. Якщо смерть містера Блеквуда офіційно визнадуть нещасним випадком, ви отримаєте не лише страховку, а й повний контроль над майном та патентами. Дуже зручно, чи не так?

​У кімнаті на секундувивисла така щільна тиша, що здавалося, ніби можна почути, як падають пилинки. Вікторія повільно піднялася з дивана. Її порцелянове обличчя скривилося від неприхованого роздратування.

​— Ви думаєте, що розумніші за всіх, міс Вейн? — просичала вона, роблячи крок до Нори. — Артур був фінансовим параноїком. Він тримав маєток у лещатах своїх старих забагайок і не дозволяв мені продати навіть квадратний метр цієї землі, щоб закрити борги, які я накопичила, рятуючи сімейний бізнес від банкрутства! Думаєте, я хотіла його смерті? Можливо. Але я краще за будь-кого знала: якщо Артур збирався змінити заповіт — а він збирався! — то я залишилася б на вулиці гола й боса.

​Вона різко зупинилася, важко дихаючи, і втупилася в Нору налитими люттю очима.

​— Тож якщо ви хочете знайти того, хто справді встромив ніж у спину цій родині, — виплюнула Вікторія, — шукайте не там, де рахують гроші. Ідіть на горище. Там сидить справжній божевільний, який вірив у казки про вічне життя та алхімію. А тепер — геть з моєї вітальні!

​Нора мовчки піднялася, кивнула на знак прощання і вийшла в коридор. Щойно важкі двері зачинилися, вона глибоко вдихнула повітря, вільне від запаху розмарину.

​— Ну що ж, — задумливо промовив Джуліан, крокуючи поруч із нею. — Картинка складається. У кожного в цьому будинку є свій мотив. Залишилося тільки з'ясувати, чиї руки встигли заплямуватися кров'ю першими.