Розділ 3: Тінь у дверях

Світло в оранжереї потьмяніло, коли масивна фігура перекрила собою дверний отвір. Це був високий, широкоплечий чоловік років п'ятдесяти у цупкому брезентовому фартуху поверх картатої сорочки. У його грубих, засмаглих руках були затиснуті великі садові ножиці, які він тримав якось надто міцно.

​— Оранжерея зачинена, — прогримів він, роблячи крок усередину. Його погляд метнувся від Нори до поліцейської стрічки й назад. — Поліція заборонила сюди заходити. Хто ви така і що тут робите?

​Нора непомітно витерла забруднені землею пальці об внутрішній бік кишені тренча і звично випростала спину. Її обличчя набуло того самого ідеально ввічливого, але непроникного виразу.

​— А, Гектор Стоун. Головний садівник цього маєтку і, за сумісництвом, людина з найгіршим характером у всьому графстві, — невимушено прокоментував Джуліан, обходячи чоловіка по колу і розглядаючи його крізь свій примарний монокль. — Будьте обережні, Норо. Він віддав цьому дому двадцять років, але чи любив старого Блеквуда — питання відкрите.

​Нора проігнорувала привида і зробила крок уперед, зустрічаючи погляд садівника.

— Доброго дня. Я — Елеонора Вейн. Приватна детективка, найнята, аби розібратися в обставинах смерті містера Блеквуда. А ви, очевидно, містер Стоун? Хвилюєтеся за порядок у теплиці?

​Гектор не відповів одразу. Він повільно перевів погляд на блідо-рожеві бутони гортензії, і на його обличчі промайнула дивна, майже болісна тінь.

​— Порядок? — тихо, з хрипотою озвався садівник. — Тут ніколи не було справжнього порядку, міс Вейн. Був лише господар і його одержимість. Старий Артур... він знав про кожну рослину більше, ніж про власних дітей. Дехто каже, що я ненавидів його за ті каторжні умови, в яких він змушував працювати мене. Що ж, можливо, і так. Але ніхто у цьому світі не знав його краще за мене. Я був його тінню.

​— Звучить так, ніби ви бідкаєтесь за ним, але водночас готові святкувати його смерть, — зауважила Нора, намагаючись зловити його на слові. — То ви оплакуєте хазяїна чи радієте, що він нарешті залишив вас у спокої?

​Гектор гірко й коротко хитнув головою, міцніше стиснувши ручки секатора.

— Смерть Артура — це не звільнення. Це помилка. Велика помилка, яка зруйнує все, до чого ми торкалися роками. Хоч я і не показував свою любов до нього на людях, але  й ворогами ми не були. Ми були... спільниками у спільній справі. У нас був план. І він порушив його, вирішивши все зупинити в останній момент.

​— Спільна справа? — Нора відчула, як у кишені нагрівся уламок скла. — Ви маєте на увазі експерименти з ґрунтом? Або, можливо, трішки алхімії, яку ви проводили разом із його племінником Лео на старому цвинтарі?

​Садівник різко напружився. Його пальці побіліли від напруги на металі ножиць.

— Лео — дурник, який вірить у дитячі казки про магію, — виплюнув Гектор. — Мені не потрібна була містика. Мені потрібні були гарантії. Цей маєток тоне в боргах, а земля під оранжереєю виснажена. Старий хотів усе закинути, знищити записи, віддати все на поталу долі. А я... я витратив половину свого життя на цей сад. Я вклав у нього стільки сил, що не дозволю знищити все заради чиїсь капризів.

​— Чиїх капризів? — примружилася Нора, чіпляючись за цю деталь. — Хтось тиснув на вас? Окрім самого містера Блеквуда?

​Гектор на секунду завісив очі, і на його обличчі промайнув затінок злості та тривоги.

— У цьому будинку достатньо тих, кому потрібні лише гроші та швидка нажива, — ухильно кинув садівник, уникаючи прямої відповіді. — Люди, які не відрізняють троянду від бур'яну, але чудово вміють рахувати чужі статки й готують маєток до продажу за нашою спиною.

​— Ви маєте на увазі вдову, місіс Блеквуд? — уточнила Нора.

​— Не лише її, — сухо відрізав садівник, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. — У покійного була не лише дружина. Є й інші спадкоємці, яким вигідніше бачити цей сад знищеним, аніж живим. Але це вже не ваша забобонна справа.

​Він зробив крок назад і різко кинув:

— А тепер забирайтеся звідси. Поліція чи ні, а мені ще треба рятувати те, що залишилося від коріння.

​Щойно вона вийшла з оранжереї на свіже повітря, Джуліан матеріалізувався поруч, схрестивши руки.

— Ого, який заплутаний персонаж, — зауважив привид. — Він не вбивця із ненависті, і не святий із любові. Він фанатик свого ремесла, готовий піти на угоду з ким завгодно, аби квіти продовжували цвісти. І схоже, в цій грі є ще хтось третій, кого ми поки не знаємо особисто.

​Нора мовчки торкнулася кишені, відчуваючи, що клубок таємниць затягується все тугіше, а поява нових тіней у цій справі — лише питання часу.