Розділ 2: Привид дедукції

Нора закліпала, інстинктивно роблячи крок назад. Вона міцно заплющила очі, порахувала до трьох і знову відкрила. Чоловік у твідовому костюмі нікуди не зник. Більше того, він з цікавістю розглядав свій напівпрозорий черевик, крізь який пробивався зелений пагін папороті.

​— Галюцинація, — вголос констатувала Нора, масажуючи скроні. — Перевтома. Або, можливо, випари якихось пестицидів у цій задушливій теплиці.

​— Запевняю вас, міс, я не пестицид, — Джуліан ледь помітно усміхнувся і невимушено сперся на свою тростину. — Хоча змушений визнати, місцевий інспектор учора діяв так, ніби надихався токсичних парів. Жодної уваги до деталей. Жодного підключення логіки чи бодай спроби проаналізувати місце злочину. Вони протопталися тут своїми брудними черевиками і навіть не поглянули на ці нещасні гортензії.

​Нора завмерла. Її раціональний мозок кричав, що вона розмовляє з повітрям, але слова незнайомця чітко били в ціль.

​— Ти бачиш квіти? — обережно запитала вона, все ще тримаючись на безпечній відстані.

​— Я бачу все, — зітхнув привид, переводячи погляд на блідо-рожеві суцвіття. — Але, на жаль, нічого не можу торкнутися. Я провів у цьому маєтку майже століття, спостерігаючи, як змінюються покоління, мода і рівень поліцейського невігластва. Коли старий Блеквуд впав тут учора вранці, я стояв за два кроки від нього.

​— Ти бачив убивцю? — Нора миттєво забула про страх, дістаючи з кишені ручку. Інстинкт слідчого спрацював швидше за інстинкт самозбереження.

​— Ні. Вбивця був обережним. Він зайшов зі спини, поки містер Блеквуд схилився над цим кущем, — Джуліан вказав тростиною на змінену рослину. — Але ви щойно побачили щось важливе, коли торкнулися тієї лопатки. Я відчув вібрацію. Що це було?

​Нора вагалася лише секунду. Вона звикла приховувати свій "дар", уникаючи зайвих дотиків до старих речей, щоб не ловити ці моторошні відлуння. Але зараз їй потрібні були відповіді.

​— Флакон, — тихо сказала вона. — Я бачила руку в шкіряній рукавичці. Хтось вилив темну рідину з кришталевого флакона прямо під коріння. Рідина зашипіла, а потім флакон розбили.

​Очі Джуліана зблиснули азартом. Його напівпрозора постать ніби стала чіткішою.

— Чудово! Просто блискуче. Отже, якщо кришталь був розбитий тут, у м'якій землі...

​— То уламки все ще можуть бути там, — закінчила Нора його думку.

​Вона опустилася на коліна біля рожевого куща. Обережно, щоб не пошкодити манікюр і не залишити власних відбитків, дівчина почала розгрібати пухкий, вологий ґрунт краєм блокнота. Земля пахла кисло і трохи відгонила чимось різким, металевим.

​Джуліан схилився над нею, уважно спостерігаючи.

— Трохи лівіше, — скомандував він. — Там, де земля найтемніша.

​Нора копнула глибше. Її імпровізований інструмент наткнувся на щось тверде. Вона обережно підчепила знахідку — це був чималий уламок товстого скла. Навіть крізь шар бруду було видно глибоке гравіювання: частина якогось символу, схожого на переплетений місяць і гілку.

​— Це не звичайний флакон з-під добрив, — прошепотіла вона, розглядаючи візерунок.

​— Це ритуальне скло, — голос Джуліана раптом став серйознішим, втративши іронічні нотки. — Схоже, містера Блеквуда отруїли не банальним миш'яком, а чимось значно давнішим. І значно небезпечнішим.

​Раптом за скляними стінами оранжереї почувся хрускіт гравію. Хтось впевненим, важким кроком наближався до дверей.

​— Ховайте уламок, — швидко скомандував Джуліан, випростовуючись. — Поліція сюди сьогодні не збиралася. А отже, до нас іде хтось, кому дуже не терпиться перевірити, чи добре він замів сліди.

​Нора ледь встигла сховати скляний доказ у кишеню свого тренча і підвестися, коли масивна ручка дверей клацнула, і на порозі з'явилася висока чоловіча фігура.