Розділ 1: Зміна ґрунту

Шини автомобіля тихо шаруділи по гравійній доріжці, що вела до маєтку Блеквудів. Нора заглушила двигун і на мить завмерла, вдивляючись у дзеркало заднього виду. Вона звично перевірила свій стриманий денний макіяж: ідеально рівні, чіткі стрілки на повіках завжди були для неї своєрідною бронею, маленьким якорем раціонального контролю у світі, де надто багато речей не піддавалися логіці. Вона глибоко вдихнула, взяла з сусіднього сидіння блокнот і вийшла з машини.

​Повітря тут, за містом, було густим і пахло вогкою землею. Старовинний будинок височів над нею, ніби мовчазний свідок, але Нору цікавив не він. Її погляд одразу привернула скляна оранжерея, що прибудувалася до правого крила маєтку. Саме там учора вранці знайшли тіло Артура Блеквуда. Поліція назвала це серцевим нападом, але дочка покійного, яка таємно найняла Нору, благала знайти справжню причину.

​Нора обережно відчинила важкі двері оранжереї. Усередині панувала задуха. Це було царство великолистої гортензії — головної гордості старого Блеквуда. Кущі сягали майже людського зросту, утворюючи справжній лабіринт.

​Дівчина повільно йшла між рядами. Більшість суцвіть мали глибокий, насичений синій відтінок, який досягається лише роками кропіткої праці. Але коли вона підійшла до центру оранжереї — місця, обведеного поліцейською стрічкою, — її погляд зачепився за дещо дивне.

​Один із кущів, розташований найближче до місця, де впав містер Блеквуд, разюче відрізнявся від інших. Його квіти були блідо-рожевими, майже хворобливими на вигляд.

​Нора присіла навпочіпки, не торкаючись листя. Вона добре знала, як працює ботаніка: щоб великолиста гортензія давала синій цвіт, ґрунт має бути кислим і насиченим алюмінієм. Рожеві квіти означали, що кислотність землі різко впала. Але щоб дорослий кущ змінив колір буквально за ніч? Для цього потрібно було вилити в коріння щось надзвичайно потужне. Щось, що змінило саму структуру землі.

​Вона дістала з кишені рукавичку і потягнулася до садової лопатки, що лежала на підлозі біля горщика. Щойно її пальці торкнулися холодного металу, в голові пролунав різкий дзвін.

​Відлуння. Перед очима спалахнула картинка: чиясь рука в шкіряній рукавичці поспіхом виливає темну, густу рідину з кришталевого флакона прямо під коріння гортензії. Рідина шипить, торкаючись землі. Потім — звук розбитого скла і чийсь приглушений хрип.

​Видіння зникло так само раптово, як і з'явилося. Нора відсмикнула руку, важко дихаючи. Голова злегка паморочилася. Вона мала рацію. Це не був серцевий напад.

​— Знаєте, міс, на вашому місці я б не чіпав цей брудний інструмент, — пролунав раптом ззаду приємний, трохи іронічний чоловічий голос з ледь помітним британським акцентом. — Це псує манікюр. І, відверто кажучи, заважає мислити дедуктивно.

​Нора різко обернулася. На краю поліцейської стрічки, невимушено спираючись на тростину, стояв молодий чоловік. На ньому був ідеально скроєний твідовий костюм-трійка, який виглядав так, ніби його щойно дістали з шафи зразка 1920-х років. Але найгіршим було не його вбрання.

​Найгіршим було те, що крізь його фігуру чітко виднілися листя гортензії на задньому фоні.

​— Ви ще хто такий? — видихнула Нора, намагаючись зберегти спокій.

​Чоловік ледь помітно вклонився, торкнувшись краю свого капелюха.

— Джуліан. До ваших послуг. І судячи з того, що ви щойно побачили, колего, у нас з вами попереду багато роботи.