Ворог в моїй шафі

Цвіт сакури вже давно опав. Травень скінчився. Сонце піднялося дуже високо і температура сягає тридцять сім градусів за цельсієм.  Така спека вперше за останніх десять років. Час непомітно плине. Два королівства Шухань і Шаньсі вже дванадцять років не перетинаються і не згадують про старі зв'язки. 

Здається тоді була найтемніша ніч. О півночі пробудився вулкан Пекту і з його горловини вирвався потік магми, що розпікала землю. За мить після виверження звільнився і Хуньдунь – демон мороку. В нього є й інші назви: ракшаса, джин, кіцуне. Ще від початку династї Чжоу, вже сто років і досі він тримає жителів в страху. Король Су Цзяо, той що правив королівством Шухань, відправив своїх воїнів захищати людей. Темінь все ближче і ближче підбиралася до міста. На поміч прийшла армія королівства Шаньсі, на чолі з королем Сі Женєм. Демон підібрався надто близько. Померло тисячі воїнів і мирних жителів. Своє життя за народ поклала королева Мін Цзяо.

Пройшло рівно п'ять місяців і народ королівства Шухань звинуватив дружину Сі Женя у використанні чорної магії. Зібравшись всім містом вони домоглися зречення королеви Цзінь з трону та її страти. Міщан королівства Шаньсі прогнали в гущу чорного лісу і всі дванадцять років вони відбудовували свою автономну провінцію. 

У Су Цзяо більше не було дружин, він залишився відданим своїй покійній королеві. Та все ж на троні правитель зостався не один, в нього був єдиний спадкоємець, Вей Мін Цзяо. А от Сі Жень, після смерті королеви Цзінь, знайшов нову правительку провінції Шаньсі. Її звали Со Е Лінь, вона мала двох дорослих дочок, яких король з радістю прийняв в палац, хоч сам мав молодшу доньку, Сюе Лінь, від першої дружини. 

Мова піде саме про неї, чарівну дівчину, яка в п'ять років зустріла демона, втратила маму і залишилася зовсім одна.

Верхівка скелі, для Сюе Лінь, була комфортнішою ніж власна кімната. Звідти було видно майже весь ліс, він здавався таким синім, наче тихий океан. Складався він переважно з китайського ясену і псевдомодрини. Запах заспокоює і дає сил не накричати вдома на двох дорослих, але дуже мерзенних, тупих сестер. Чому б їм не боятися молодшу сестру? Вона в тисячу разів краще фехтує, знає п'ять бойових технік і вправно володіє даром. Правда це лише в її мріях, бо Сюе вже майже вісімнадцять, скоро річні змагання в Японії, а дар так і не з'явився. Може ще не час.. 

Дівчина як зазвичай прогулювалася лісом зі своїми підданими. Роздумувала про життя, майбутнє, знову згадувала ту судну ніч і маму. Сюе вже майже забула як вона виглядає, бо мачуха наказала прибрати всі картини з нею. Батько навіть не заперечував, він так просто відпустив маму. Ще й сестри постійно знущаються, ніби ті три роки є приводом. Звісно, Сюе розуміла, що у всіх з дитинства є дар, а вона як біла ворона. Навіть у звичайних міщан є сили, не те щоб корисні, але ж є. Їй хоча б могти літати чи телепортуватися. Вже прислуга ставиться до неї, як до рівної, все що з поваги залишилося так це "ваша високість". То Сюе й не треба їхня прихильність, просто бути як всі тай досить. 

Повернувшись додому, вона попрямувала до кімнати переодягнутися. Підданих залишила за дверима, так як не потребує їх допомоги. Кімната була досить світлою й просторою. По середині ліжко, зліва від нього шафа, а справа вікно в підлогу. Довгі, важкі штори яркого рожевого кольору, мов цвітіння дикої сакури звисали з боків ліжка, а на підлозі лежав невеличкий татамі, який тато подарував Сюе, коли приїхав з минулорічного турніру. В цьому році вона сама може поїхати в Японію і придбати собі щось як сувенір. 

Кожного разу, коли до Сюе Лінь приходили друзі, вони зазначали, що її кімната не схожа на кімнату дочки короля, більше на звичайну, як у інших дітей. Її тішив цей факт, вона справді не відрізнялась від інших. 

Змучена й водночас наповнена сил після прогулянки, Сюе ввійшла до кімнати і зняла стрічку з очей. В провінції Шаньсі незаймані й вільні дівчата носили стрічку на очах. Вважається, що той, хто перший побачить очі дівчини після шістнадцяти років, тому доведеться побратися з нею. 

Дівчина зняла сукню і підійшла до шафи. Відчинивши дверцята, вона побачила те, чого там явно не повинно бути.

– О святий Конфуцій! Якого Хуньдуня ти тут робиш?! – викрикнула Сюе і почала закриватися руками. 

У шафі сидів молодий парубок, років двадцяти. Він був досить високим, тому зкрючився у шафі бубликом. Крики дівчини почули слуги, тому увірвалися в кімнату. Сюе швидко зреагувала і зачинила шафу. 

– Ей! Ви що не бачите? Я без одягу, швидко вийдіть! – досі прикриваючись руками викрикнула пані. 

– Але ж ви кричали, – занепокоєно відповіла одна з підданих. 

– Просто жука злякалася. 

Жінки вийшли, залишивши Сюе наодинці. Принцеса стягнула білосніжну ковдру з ліжка і обмотала навколо грудей. Хлопець викотився з шафи. 

– То я по вашому жук, ваша високість? – запитав незнайомець, сидячи на підлозі. 

– Ти хто такий, телепню?! І що ти вбіса забув в моїй шафі? – Сюе накинулася на хлопця, взяла за шию і потягла на підлогу. Перекотившись на середину кімнати вона сіла на нього зверху. 

– Я прикінчу тебе прямо на цьому татамі! 

– Вей Мін я. Вей Мін! – не бажаючи загинути випалив хлопець. 

– Ти знущаєшся? Чого б це принцу королівства Шухань приходити до мене, ще й порпатися в моїх речах? 

– Але це справді я! – закричав юнак, закриваючи обличчя руками. – Слухай, Сюе Лінь, може спокійною все обсудимо? 

Ковдра принцеси не витримала такого тиску і сповзла додолу. 

– Та якого Хуньдуня?!