***

Енн Емірейн йшла одразу в сусідній будинок, що був поблизу будинку з її кабінетом. Вона ввійшла крізь старовинні дрері в кімнату на четвертому поверсі.

– Ви мене викликали. – мовила вона.

– Перепрошую, ви хто? – запитала повненька тітонька років 60-70.

– Це я викликав. – сказав офіцер похилого віку з довгими старомодними вусиками.

– Тату‽ – здивувалася Енн і кинулася в обійми. – Коли ти встиг повернутися з Мальти? 

– Вчора ввечері, останнім вчорашнім рейсом. Хотів сьогодні ввечері зробити вам з мамою сюрприз, але тут без твоє допомоги не обійтись. – зітхнув старий.

– Що тут сталося? – запитала Енн, заглядаючи в кімнату, двері якої заізолювали стрічкою.

– Вбивство. Ми нічого не знайшли. – знову зітхнув батько.

– Жодної зачіпки? – здивувалася дівчина.

– Ми нічого не знайшли...

– Дивно... Дозволите мені оглянути місце злочину?

– Так, звісно.

В кімнаті були розкидані різні речі, а накріслі перед столиком із шахматами, в кріслі сидів пристрелений пан Джо Гренвідж.

Енн витягнула блокнот і щось записала.

– Вам не здається підозрілою шахматна дошка? – Енн тримала ручку біля підборіддя.

– Аж ніяк. Що тут такого? – запитав комісар Вільямс – колега офіцера, що не вирізнявся ні гострим розумом ні логікою.

– Джо Гренвідж грав у шахи, коли його пристрелили... – припустила Енн. Вона пзяла шахметну дошку, з-під випала записка. – А ось і доказ.

<Шах і мат, Гренвідже> — було написано.

– Шах і мат... – замислилась Енн. Вона оглянула дошку. – Справді, шах і мат... 

– Пані Гренвідж, у вашого чоловіка були якісь вороги? – запитала Енн.

– Змилуйся, дитино, які вороги в такому віці? Мій Джо і за молодості не мав ворогів, а тепер тим паче... – мовила пані. – Але чому ви про це запитуєте?

– Я не думаю, що вашого чоловіка вбили випадково... – припустила Енн.

– Ти думаєш, це навмисне вбивство? – запитав батько Енн.

– Очевидно, що так...