Розділ 29

У старому будинку панувала тиша.

Так ніби сам час завмер між пожовклими сторінками книги.

Усі дивилися на портрет.

На дівчину з довгим темним волоссям.

На ту, під зображенням якої було написано:

"Аурелія жива."

Селестіна першою порушила мовчання.

— Стоп.

— Аурелія?

— Ми вже читали про неї.

Розалія кивнула.

— Так.

— Вона була однією з перших спадкоємиць.

— І всі записи говорили, що вона померла.

Елеонора перегорнула сторінку.

І раптом завмерла.

На наступному аркуші був ще один портрет.

Той самий.

Але цього разу під ним стояла дата.

Аурелія Вальмор
1418–1496

— Вона прожила довге життя.

— тихо сказала Троянда.

— Але чому тоді написано, що вона жива?

Максим уважно подивився на книгу.

І раптом помітив запис унизу сторінки.

Дрібний.

Ледь помітний.

Троянда почала читати.

"Аурелія не загинула того дня."

"Вона втекла."

"І змінила своє ім'я."

Усі переглянулися.

— Що?

— одночасно вигукнули Розалія і Селестіна.

Троянда читала далі.

"Щоб урятувати дитину."

"Щоб урятувати майбутнє."

"Щоб урятувати рід."

Елеонора відчула холодок.

— У неї була дитина?

Наступна сторінка дала відповідь.

Там був намальований родовід.

І вперше за всю історію книги вони побачили приховану гілку роду.

Гілку Аурелії.

Не одну людину.

Не двох.

Ціле покоління.

Покоління людей, яких навмисно прибрали з літописів.

— Вони приховали цілу родину...

— прошепотіла Селестіна.

— Саме тому ніхто про них не знав.

На дні книги лежала стара фотографія.

Чорно-біла.

Трохи потерта.

На ній стояла молода жінка.

Її очі були дивовижно знайомими.

Елеонора завмерла.

Розалія відкрила рот від подиву.

А Селестіна зблідла.

— Вона...

— Вона схожа на тебе.

— тихо сказала Троянда, дивлячись на Елеонору.

Фотографія була зроблена набагато пізніше.

На звороті стояла дата.

1954 рік.

І підпис.

"Остання спадкоємиця лінії Аурелії."

Усі мовчали.

Потім Елеонора перевернула фотографію.

І побачила ще один напис.

"Якщо ви знайшли це фото, значить наша гілка майже зникла."

"Але пам'ятайте."

"Аурелія не була зрадницею."

"Вона була рятівницею."

На очах Елеонори з'явилися сльози.

Усі ці століття.

Усі ці покоління.

Людину судили за те, чого вона не робила.

І тільки тепер правда почала виходити назовні.

Раптом зі старої книги випав складений аркуш.

Максим підняв його.

Розгорнув.

І зблід.

— Думаю...

— Вам потрібно це побачити.

У центрі сторінки був малюнок.

Три сестри.

Еларія.

Селіна.

І Аурелія.

Третя сестра.

Саме та, про яку майже ніхто не пам'ятав.

Та, чиє ім'я століттями ховали.

Під малюнком був запис.

"Історія почалася не з двох сестер."

"Їх було троє."

"І саме вибір Аурелії врятував майбутні покоління Вальморів."

У кімнаті стало тихо.

Дуже тихо.

Елеонора дивилася на портрет.

І їй здавалося, що очі Аурелії дивляться просто на неї.

Наче через шість століть вона нарешті дочекалася моменту, коли її історію почують.