Розділ 28

 Небезпечна правда

Ранок був похмурим.

Низькі сірі хмари вкривали небо над Вальмором.

Вітер гойдав верхівки дерев, а пожовкле листя кружляло старими алеями маєтку.

Елеонора майже не спала.

Усю ніч вона думала про лист Ліори.

Про останню книгу.

Про правду, яку приховували понад шістсот років.

— Може, ще не пізно передумати? — спробувала пожартувати Селестіна, коли вони збиралися в дорогу.

— Після всього, що ми пережили?

— усміхнулася Троянда.

— Тепер уже точно ні.

До лісу вони вирушили всі разом.

Елеонора.

Троянда.

Селестіна.

Розалія.

Максим.

І Андрій.

Карта Ліори вела їх дедалі далі від маєтку.

Стежка ставала вузькою.

Дерева густішими.

Повітря холоднішим.

Нарешті серед туману з'явився старий будинок.

Він стояв сам

Він стояв сам серед високих сосен.

Темний.

Тихий.

Наче чекав на них багато століть.

— Мені це місце не подобається, — чесно зізналася Розалія.

— Мені теж, — погодився Максим.

Елеонора дивилася на старий будинок і відчувала дивне хвилювання.

Наче вже колись була тут.

Хоча це було неможливо.

Старі двері відчинилися зі скрипом.

Усередині пахло деревом, пилом і часом.

На стінах висіли вицвілі портрети.

У каміні давно не горів вогонь.

Але все виглядало так, ніби господарі вийшли лише на кілька хвилин.

Троянда повільно пройшла до дальньої кімнати.

Там стояла висока шафа.

На її дверцятах була вирізьблена срібна троянда.

— Знайшли...

— прошепотіла вона.

Шафа відкрилася не відразу.

Але коли Максим натиснув прихований механізм, задня стінка відсунулася.

За нею була маленька кімната.

Посередині стояв стіл.

А на столі лежала книга.

Велика.

У темній шкіряній палітурці.

На обкладинці золотими літерами було написано:

"Правда Вальморів"

Усі мовчали.

Навіть вітер за вікном ніби стих.

Елеонора обережно відкрила першу сторінку.

На ній був напис:

"Якщо ти читаєш ці слова, значить настав час дізнатися правду, яку ми боялися залишити нащадкам."

Далі починалася історія.

Історія перших Вальморів.

Не легенда.

Не казка.

Справжня історія.

Багато століть тому дві сестри — Еларія та Селіна Вальмор — стали хранительками родини.

Вони були дуже різними.

Еларія була сміливою.

Селіна — мудрою.

Але обидві понад усе любили свою сім'ю.

Та одного дня між ними став вибір.

Вибір, який змінив усе.

Вони покохали одну й ту саму людину.

Молодого лицаря на ім'я Арден.

У кімнаті стало тихо.

Селестіна повільно підняла голову.

— Знову кохання...

— І знову біль.

— тихо відповіла Троянда.

У книзі було написано, що Арден кохав Селіну.

Але Еларія не змогла змиритися з цим.

Образа.

Ревнощі.

Страх втратити.

Саме вони стали початком трагедії.

Через одну помилку сестри посварилися.

Рід розділився.

А правда про це поколіннями приховувалася.

Елеонора перегортала сторінки далі.

І раптом побачила те, від чого її серце завмерло.

Стара схема роду.

Біля одного імені стояла примітка.

"Кожні кілька поколінь народжується дитина, надзвичайно схожа на Еларію."

Нижче було ще кілька записів.

Імена.

Портрети.

Жінки різних століть.

А потім...

Її власний портрет.

Елеонора зблідла.

— Ні...

Троянда швидко підійшла ближче.

— Що сталося?

Елеонора мовчки показала сторінку.

Усі завмерли.

Під портретом було написано:

"Елеонора Вальмор. Народжена через п'ять століть після Еларії. Дивовижна схожість."

Серце калатало.

Елеонора відчула страх.

Невідомий.

Дивний.

— Це просто збіг...

— прошепотіла вона.

Але внизу був ще один рядок.

"Дехто вірить, що душі перших сестер повертаються до роду знову і знову, поки стара історія не буде завершена."

У кімнаті запанувала тиша.

Розалія нервово обійняла себе руками.

— Це вже лякає.

Селестіна мовчала.

Бо поруч із Еларією на сторінці була ще одна ілюстрація.

Селіна.

І вона дивовижно нагадувала її саму.

Вітер раптом сильно вдарив у шибки.

Стара книга сама перегорнула ще одну сторінку.

І там був запис, зроблений іншою рукою.

Набагато пізніше.

"Якщо Еларія і Селіна знову зустрінуться, вони повинні знайти третю."

— Третю? — прошепотіла Троянда.

— Про кого йдеться?

Елеонора повільно перевернула сторінку.

І від побаченого всі завмерли.

На пожовклому папері був намальований портрет невідомої дівчини.

А під ним лише два слова:

"Аурелія жива."