Розділ 23

Минув тиждень.

Осінь ставала дедалі холоднішою.

Над Вальмором часто нависали важкі хмари.

Після знахідки медальйона сестри більше не почувалися спокійно.

Слова Елеани не виходили з голови.

"Остерігайтеся того, хто шукає архів."

Особливо Елеонора часто згадувала цей запис.

Одного вечора вона стояла біля вікна бібліотеки.

Дощ тихо стукав у скло.

І раптом вона побачила постать.

Чоловік стояв біля старої брами.

У чорному пальті.

Нерухомо.

Наче спостерігав за маєтком.

— Трояндо...

Троянда одразу підійшла.

— Що сталося?

Елеонора мовчки показала рукою у вікно.

Але коли всі подивилися туди...

Чоловіка вже не було.

— Може здалося?

— тихо сказала Розалія.

Та Елеонора похитала головою.

— Ні.

— Він був там.

Наступного дня сталося дещо дивне.

У поштовій скриньці лежав конверт.

Без марки.

Без адреси.

Лише напис:

Для доньок Вальмор.

Усі переглянулися.

Троянда відкрила лист.

Всередині був лише один рядок.

"Ви шукаєте не там."

І підпис.

М.Б.

Селестіна насупилася.

— Хто такий М.Б.?

Максим раптом зблід.

— Зачекайте...

Він швидко підійшов до полиці.

Дістав одну зі старих папок.

Почав гортати документи.

І нарешті знайшов потрібний запис.

— Ось.

У документі стояло ім'я:

Микола Блеквуд.

Усі завмерли.

Це ім'я вони вже зустрічали раніше.

У старих листах.

У записах Анастасії Вальмор.

У згадках про давні таємниці.

— Але він жив понад сто років тому...

— сказала Розалія.

— Саме тому це дивно.

Троянда уважно подивилася на лист.

І раптом помітила ще дещо.

На звороті був намальований знак.

Срібна троянда.

Така сама, як на медальйоні.

Того вечора ніхто не міг заснути.

Було відчуття, що хтось наближається.

Що правда вже зовсім поруч.

Але разом із нею приходить небезпека.

Близько опівночі Елеонора почула дивний звук.

Наче двері тихо зачинилися.

Вона вийшла в коридор.

Темрява.

Тиша.

І раптом...

Кроки.

Повільні.

Десь унизу.

Елеонора обережно спустилася сходами.

Серце калатало.

Біля дверей бібліотеки хтось стояв.

Високий чоловік.

У темному одязі.

Вона завмерла.

Чоловік повернув голову.

На мить їхні погляди зустрілися.

А потім він швидко зник у темряві.

— Стій!

— вигукнула Елеонора.

Але було пізно.

Коли всі збіглися донизу, незнайомця вже не було.

Лише на столі лежав старий пожовклий аркуш.

Троянда взяла його до рук.

І почала читати.

На папері було написано:

"Якщо ви читаєте це, значить я запізнився."

"Правда про Вальморів набагато страшніша, ніж ви думаєте."

"І той, кого ви шукаєте, шукає вас також."

У кімнаті стало моторошно тихо.

Селестіна відчула холодок по спині.

— Хто він такий?

Ніхто не знав відповіді.

Але всі розуміли.

Полювання на таємницю закінчилося.

Тепер таємниця почала полювання на них.