Розділ 19

Літопис перших сестер

Ніч була довгою.

Ніхто не спав.

Після знайдених портретів Елеонора не могла заспокоїтися.

Перед очима знову і знову з'являлися обличчя двох дівчат із літопису.

Вони були надто схожими.

Надто.

На світанку Троянда принесла ще одну стару скриню.

— Думаю, ми знайшли те, що шукали.

Усі миттєво підняли голови.

Скриня була старою.

Дуже старою.

Темне дерево майже почорніло від часу.

На кришці була вирізана срібна троянда.

А під нею напис:

"Початок."

— Початок чого? — прошепотіла Селестіна.

— Усього, — відповіла Троянда.

Замок відкрився важко.

Наче не хотів відпускати свою таємницю.

Усередині лежала книга.

Товста.

У шкіряній палітурці.

На першій сторінці було написано:

"Літопис дому Вальмор."

"Рік Божий 1483."

Усі мовчали.

— Це ж понад п'ятсот років тому...

Елеонора відкрила книгу.

Перші сторінки були присвячені заснуванню роду.

Старому замку.

Першим власникам земель.

Війнам.

Союзам.

А потім вони побачили заголовок.

"Історія двох сестер."

Усі затамували подих.

"Їх звали Еларія та Селіна Вальмор."

Селестіна завмерла.

— Селіна...

— Майже як Селестіна, — прошепотіла Розалія.

Елеонора продовжила читати.

Еларія була старшою.

Спокійною.

Розумною.

Вона любила книги.

Годинами сиділа в бібліотеці.

Шукала відповіді.

Селіна була іншою.

Смілива.

Вперта.

Жива.

Вона любила пригоди.

Коней.

Подорожі.

— Це вже лякає, — пробурмотіла Селестіна.

У книзі було написано, що сестри були дуже різними.

Але любили одна одну понад усе.

Вони разом росли.

Разом мріяли.

Разом сміялися.

І всі були впевнені, що їх ніколи ніщо не розлучить.

А потім одного дня до замку прибув юнак.

Його звали Адріан.

Молодий лицар.

Селіна покохала його майже одразу.

Але через кілька місяців зрозуміла страшну річ.

Адріан кохав Еларію.

У кімнаті стало тихо.

Розалія опустила голову.

— О ні...

Елеонора читала далі.

Селіна ніколи не зізналася сестрі.

Ніколи не сказала про свої почуття.

Вона усміхалася.

Жартувала.

Робила вигляд, що все добре.

А вечорами плакала на самоті.

Кілька сторінок були залиті чорнилом.

Наче автор не міг писати без сліз.

Потім стався вибуховий конфлікт.

Стара ворожнеча між двома родами.

Політика.

Боротьба за землі.

І саме тоді сестрам довелося зробити вибір.

Врятувати себе.

Чи врятувати всіх інших.

Еларія пожертвувала власним щастям.

Селіна відмовилася від кохання.

І обидві заплатили за це дуже високу ціну.

Елеонора перегорнула сторінку.

І раптом її руки затремтіли.

На пожовклому папері був намальований родовід.

У центрі стояли імена:

"Еларія Вальмор."

"Селіна Вальмор."

А під ними...

Усі наступні покоління.

Віолетта.

Аврора.

Катерина.

Матильда.

Ліліанна.

Ізабелла.

Клара.

Усі.

Абсолютно всі.

— Вони початок нашої історії...

— прошепотіла Троянда.

А тоді Елеонора побачила останню сторінку.

І зблідла.

— Ні...

— Що там? — запитав Максим.

На сторінці був запис.

Лише один.

"Пам'ятайте."

"Правда про Еларію ніколи не була записана повністю."

"Остання частина історії прихована."

"Тому що саме вона здатна зруйнувати весь рід Вальмор."

Усі мовчали.

Навіть вітер за вікном стих.

А в самому низу сторінки було написано ще одне ім'я.

Ім'я, якого вони ніколи раніше не бачили.

"Аурелія."

— Хто це? — тихо запитала Розалія.

Ніхто не знав.

Але всі відчули.

Саме ця жінка була ключем до найстарішої таємниці роду.

І саме з неї почнеться остання глава історії Вальморів.

У бібліотеці стояла така тиша, ніби сам маєток затамував подих.

Ім'я Аурелії не виходило з голови ні в кого.

— Ми знаємо про Віолетту.

— Про Аврору.

— Про Матильду.

— Про Катерину.

— Але хто така Аурелія? — тихо запитала Розалія.

Троянда повільно провела рукою по старому літопису.

— Якщо її ім'я приховували понад п'ять століть, значить причина була серйозна.

— А може страшна, — додала Селестіна.

За вікном шумів вітер.

Осінь остаточно вступила у свої права.

Золоті листки кружляли над старим садом.

Наступного ранку вони вирушили до південного архіву.

Місця, куди майже ніхто не заходив.

Старий доглядач замку лише похитав головою.

— Там багато років ніхто нічого не шукав.

— Тоді саме час почати, — усміхнулася Елеонора.

Архів зустрів їх запахом старого паперу.

Пил здіймався в повітря.

Сонячні промені пробивалися крізь вузькі вікна.

Минали години.

Селестіна вже сиділа на підлозі.

— Якщо я побачу ще один родовід, то сама стану архівом.

Максим засміявся.

— Запишемо тебе як історичну пам'ятку.

Навіть Елеонора усміхнулася.

Але ненадовго.

Бо саме тоді Троянда знайшла невелику книгу.

Без назви.

Без дати.

Без автора.

Лише срібний символ троянди на обкладинці.

— Здається, знайшла.

Усі зібралися поруч.

Книга відкрилася на першій сторінці.

І там був запис.

"Якщо ви читаєте ці рядки, значить історія знову повторюється."

Елеонора відчула холодок по спині.

"Мене звали Аурелія."

"І я була третьою сестрою."

Усі завмерли.

— Третьою? — прошепотіла Селестіна.

— Але в літописі було лише дві...

Троянда мовчки читала далі.

"Моє ім'я стерли."