Розділ 14

Листи кохання

Осінній дощ тихо стукав по вікнах маєтку Вальморів.

У бібліотеці було тепло.

На столі лежали документи з будинку біля озера.

— Ми мали шукати Катерину, — нагадала Селестіна.

— Знаю, — відповіла Елеонора.

— Але спочатку хочу розібрати ці листи.

Розалія відкрила невелику дерев'яну скриньку.

Усередині лежала акуратно складена пачка конвертів.

Перев'язана синьою стрічкою.

— Оце вже цікаво.

На першому конверті було написано:

"Для моєї найдорожчої."

— Любовні листи, — усміхнулася Троянда.

Елеонора обережно розгорнула пожовклий аркуш.

"Я знаю, що твоя родина ніколи мене не прийме."

"Знаю, що нас намагаються розлучити."

"Але навіть через сто років я б обрав тебе знову."

У кімнаті запала тиша.

— Це красиво, — тихо сказала Розалія.

Наступний лист був написаний іншою рукою.

"Я боюся не майбутнього."

"Я боюся дня, коли перестану бачити тебе."

"Усі говорять про обов'язок."

"Але ніхто не питає, чого хочу я."

Селестіна важко видихнула.

— Вони справді кохали одне одного.

Троянда кивнула.

— Іноді люди в старих історіях здаються далекими.

А потім читаєш такі рядки й розумієш, що вони відчували те саме, що й ми.

Листів було багато.

Десятки.

Одні були радісними.

Інші сумними.

Деякі закінчувалися надією.

Деякі — прощанням.

Раптом між листами випав маленький складений аркуш.

— Що це? — запитала Розалія.

Елеонора розгорнула папір.

На ньому було лише кілька рядків.

"Якщо ви читаєте це, значить минуло багато років."

"І якщо ви шукаєте правду про Катерину..."

Усі різко підняли голови.

"Шукайте її ім'я серед тих, кого ніколи не повинно було існувати."

Під записом стояв лише один підпис.

"К. В."

— Катерина Вальмор? — прошепотіла Селестіна.

Ніхто не відповів.

За вікном посилився вітер.

А старі листи ніби відкривали двері до ще однієї таємниці.

Вересень залишився позаду.

До маєтку Вальморів прийшов жовтень.

Старий парк вкрився золотим листям.

Ранки стали холоднішими.

А вечорами в камінах знову потріскував вогонь.

— Я люблю жовтень, — сказала Розалія, дивлячись у вікно.

— У ньому є щось спокійне.

— А мені здається, що він приховує таємниці, — відповіла Селестіна.

— Після нашої родини тобі всюди ввижаються таємниці.

Усі засміялися.

Навіть Троянда.

Але вже за годину вони їхали до старої церковної бібліотеки.

Саме там могли зберігатися записи про Катерину Вальмор.

Бібліотека виявилася маленькою.

Старі полиці стояли від підлоги до стелі.

У повітрі пахло пилом і старим папером.

Літній священник провів їх до архіву.

— Книги родинних записів зберігаються тут.

Але деяким із них понад двісті років.

Будьте обережні.

Елеонора одразу взялася до роботи.

Сторінка за сторінкою.

Рік за роком.

Минуло майже дві години.

— Нічого, — втомлено сказала Селестіна.

— Ми знову шукаємо привидів.

І саме в цей момент Розалія раптом завмерла.

— Знайшла.

Усі кинулися до неї.

На пожовклій сторінці було написано:

"Катерина Вальмор..."

Серце Елеонори прискорилося.

— Читай далі.

Розалія ковтнула повітря.

— "Катерина Вальмор..."

— "...Грейсон."

— Грейсон? — перепитала Селестіна.

— У нашому родоводі такого прізвища немає.

Троянда похитала головою.

— Я теж ніколи його не чула.

Поряд стояла дата.

1798 рік.

Усі мовчали.

— Це неможливо, — прошепотіла Елеонора.

— Чому?

— Бо це сталося ще до багатьох людей, яких ми вважали початком нашої історії.

Вони почали читати запис далі.

Катерина народилася Вальмор.

Але згодом її ім'я зникло з усіх сімейних документів.

Наче хтось навмисно вирішив стерти її з пам'яті.

Унизу сторінки був ще один запис.

Майже непомітний.

Себастьян нахилився ближче.

— Тут щось дописано від руки.

Елеонора прочитала вголос:

"Правда починається не з Віолетти."

"І не з Аврори."

"Вона починається з Катерини."

По спині Селестіни пробіг холодок.

— Тобто вся наша історія...

— Може бути набагато старішою, ніж ми думали, — тихо закінчила Троянда.

Коли вони вже збиралися йти, з книги випав маленький складений клаптик паперу.

На ньому було лише кілька слів:

"Шукайте останню сторінку."

І підпис:

"К. Г."

Сестри переглянулися.

Вони щойно знайшли ім'я.

Але тепер перед ними відкрилася ще одна загадка.

Найстаріша з усіх.

Дорогою назад до маєтку майже ніхто не говорив.

За вікнами карети повільно пропливали жовті дерева.

Жовтень остаточно вступив у свої права.

Листя кружляло в повітрі, ніби старі сторінки книги, які хтось перегортав невидимою рукою.

Елеонора дивилася на запис про Катерину Вальмор-Грейсон і не могла заспокоїтися.

— Мене не полишає відчуття, що ми щось пропускаємо, — тихо сказала вона.

— Ми завжди щось пропускаємо, — усміхнулася Розалія.

— А потім знаходиться новий документ і все перевертається догори дриґом.

— Цього разу все інакше, — задумливо промовила Троянда.

— Ім'я Катерини згадується надто обережно. Наче її боялися навіть після смерті.

Ці слова змусили всіх замовкнути.

Увечері вони знову зібралися в бібліотеці маєтку.

На столі горіли лампи.

Поруч лежали старі записи, схеми родини та копії церковних книг.

Себастьян переглядав документи вже майже годину.

Раптом він завмер.

— Зачекайте...

— Що сталося? — одразу запитала Селестіна.

— Подивіться на це.