Розділ 9

Перший секрет

Ранок настав тихо.

Після вчорашнього вечора біля озера сестри вперше прокинулися без поспіху.

У їдальні пахло свіжою випічкою.

На столі стояв чай.

А сонце заливало кімнату теплим світлом.

— Знаєте, — сказала Розалія, намазуючи джем на булочку, — мені подобається той варіант пригод, де ми просто снідаємо.

— На жаль, він триває недовго, — усміхнувся Себастьян.

Елеонора саме переглядала листи, які вони привезли з будинку біля озера.

І раптом щось випало між сторінками.

Невеликий аркуш.

Складений удвоє.

— Що це?

Селестіна одразу нахилилася ближче.

— Ми цього не бачили.

Папір був тоншим за інші.

Наче його поспіхом сховали між листами.

Елеонора розгорнула знахідку.

І побачила знайомий почерк.

— Це Віолетта...

У кімнаті стало тихо.

"Якщо цей лист знайдуть, значить правда нарешті виходить на світло."

"Після того як я залишила маєток, усі думали, що я зникла."

"Але я не тікала."

Елеонора завмерла.

— Що?

Вона читала далі.

"Я поїхала добровільно."

"Не через страх."

"І не через сором."

"Я поїхала, щоб урятувати свою родину від ще більшого скандалу."

Леон насупився.

— Отже, легенди знову брехали.

Елеонора продовжила.

"Я знала те, чого не знали інші."

"Я дізналася секрет, який міг зруйнувати одразу дві родини."

Серце забилося швидше.

"Історія ворожнечі почалася не через кохання."

"Кохання лише стало останньою краплею."

Усі переглянулися.

— Тоді через що?

Наступний рядок дав відповідь.

"Багато років тому один Вальмор і один Равенкрофт були друзями."

"Найкращими друзями."

"Разом вони створили спільну справу і дали слово ніколи не обманювати одне одного."

Себастьян уважно слухав.

"Але один із них порушив обіцянку."

Розалія затамувала подих.

"Через одну неправду дружба закінчилася."

"Через одну неправду дві родини почали звинувачувати одна одну."

"А їхні діти й онуки вже навіть не пам'ятали справжньої причини."

У кімнаті стало сумно.

По-особливому сумно.

Стільки років сварок.

Стільки образ.

Стільки зруйнованих доль.

І все через одну людську помилку.

Селестіна тихо сказала:

— Найстрашніше, що вони навіть забули, через що почали ненавидіти одне одного.

Ніхто не заперечив.

Наприкінці листа було ще кілька рядків.

"Перший секрет захований там, де все почалося."

"У старому архіві маєтку."

"Шукайте книгу з зеленим корінцем."

Елеонора повільно опустила лист.

— Отже, це ще не кінець.

— Навіть близько не кінець, — усміхнувся Себастьян.

Розалія голосно зітхнула.

— Добре.

Але спочатку я доїм булочку.

Жодна родинна таємниця не варта того, щоб пропускати сніданок.

Селестіна розсміялася.

Потім Елеонора.

Навіть Леон не зміг стримати усмішку.

І хоч попереду на них чекали нові відкриття, цієї миті вони просто сиділи разом за столом.

З чаєм.

З теплом.

І з відчуттям, що правда вже зовсім поруч.

Після сніданку сестри майже одразу вирушили до архіву.

Старе приміщення знаходилося в західному крилі маєтку.

Туди рідко хтось заходив.

Навіть слуги не любили це місце.

Не через страх.

Просто там панувала особлива тиша.

Тиша старих паперів, листів і спогадів.

Елеонора першою відчинила двері.

У повітрі пахло пилом і старими книгами.

Високі шафи тягнулися вздовж стін.

Деякі сягали самої стелі.

— Ну що ж, — видихнула Розалія. — Якщо я загублюся тут, шукайте мене біля полиці з печивом.

— У бібліотеці немає печива.

— Це дуже серйозна проблема.

Селестіна засміялася.

Навіть Себастьян усміхнувся.

— Шукаємо зелену книгу, — нагадала Елеонора.

Пошуки тривали майже годину.

Зелена книга не знаходилася.

Здавалося, Віолетта спеціально заховала її так, щоб ніхто не знайшов.

Розалія вже сиділа на драбині.

— Я починаю думати, що ця книга — вигадка.

— Не вигадка.

Голос Себастьяна пролунав біля дальньої шафи.

У його руках була стара книга.

Темно-зелена.

Потерта.

Майже непомітна серед інших.

— Знайшов.

Усі миттю опинилися поруч.

На обкладинці не було назви.

Лише витертий золотий знак родини Вальморів.

Елеонора відкрила книгу.

Сторінки були заповнені записами.

Датами.

Іменами.

Підписами.

Спочатку ніхто нічого не розумів.

А потім Леон різко завмер.

— Зачекайте...

Він перегорнув кілька сторінок назад.

— Це не щоденник.

— А що?

— Це книга угод.

У кімнаті стало тихо.

На одному з аркушів було два підписи.

Едмунд Вальмор.

Генрі Равенкрофт.

А нижче запис:

"Ми домовилися бути рівноправними власниками справи."

Селестіна насупилася.

— І що тут дивного?

Себастьян перегорнув наступну сторінку.

І тоді всі побачили інший документ.

Нові підписи.

Нову дату.

Але тепер ім'я Равенкрофта зникло.

Усі права належали Вальморам.

Розалія повільно сіла на стілець.

— Ні...

Елеонора мовчки дивилася на сторінку.

Тепер вона розуміла.

— Один із них забрав усе собі.

Леон кивнув.

— Саме так почалася ворожнеча.

Ніхто не говорив.

Бо раптом стара сімейна легенда перестала бути легендою.

Вона стала людською помилкою.

Жадібністю.

Образою.

Зрадою.

І тоді між сторінок книги випав ще один аркуш.

Пожовклий.

Складений удвоє.

Елеонора повільно розгорнула його.