Пролог

Усе починалося з троянди

Осінь 1887 року

Небо над маєтком Вальмор було затягнуте важкими сірими хмарами. Вітер хитав старі дерева, а дощ дрібними краплями стукав у високі вікна старовинного замку.

Молода дівчина стояла посеред трояндового саду.

Її звали Віолетта Вальмор.

У руках вона стискала червону троянду. Ту саму троянду, яка багато років була символом їхнього роду.

— Якщо колись хтось знайде цей лист, — прошепотіла вона, — нехай знає: я зробила це заради кохання.

Сльози блищали в її очах.

За спиною почувся шум кроків.

Віолетта різко обернулася.

— Вони вже тут, — прошепотів молодий чоловік.

Його звали Себастьян Равенкрофт.

Він був тим, кого їй не дозволяли кохати.

Старовинна ворожнеча між двома родинами тривала десятки років. Вальмори та Равенкрофти ненавиділи одне одного настільки сильно, що навіть згадувати про примирення було заборонено.

Але серце не питає дозволу.

Себастьян узяв Віолетту за руку.

— Ми ще можемо втекти.

Дівчина сумно усміхнулася.

— Ні. Уже запізно.

Вона простягнула йому маленький срібний медальйон.

— Збережи його.

— Віолетто...

— Пообіцяй.

— Обіцяю.

У цей момент над садом пролунав грім.

Вітер вирвав із її рук кілька аркушів паперу. Вони закружляли в повітрі й зникли серед темряви.

Саме на тих сторінках була записана правда.

Правда, яку ніхто не мав дізнатися.

Правда, через яку через багато років життя трьох сестер Вальмор зміниться назавжди.

Віолетта востаннє подивилася на свій дім.

На троянди.

На людину, яку кохала понад усе.

І зробила крок назустріч долі.

У ту ніч зникла одна дівчина.

А разом із нею зникла й найбільша таємниця роду Вальмор.

Минуть роки.

Зміняться покоління.

Але одного дня три сестри знайдуть старий лист, вкритий пилом часу.

І тоді історія почнеться знову..

Минуло сто тридцять дев'ять років.

Старий маєток Вальмор усе ще стояв на пагорбі.

Його вежі торкалися неба, а трояндовий сад розрісся настільки, що деякі доріжки давно зникли під густими кущами.

Більшість людей вважали, що історія Віолетти Вальмор давно стала легендою.

І лише вітер пам'ятав правду.

У найвіддаленішому крилі маєтку, за старою книжковою шафою, лежала маленька дерев'яна скринька.

Замкнена.

Забута.

Прихована від усього світу.

Усередині лежали листи.

Пожовклі сторінки.

Срібний медальйон.

І троянда, яка дивним чином не зів'яла навіть через багато років.

Тиша наповнювала кімнату.

Аж раптом пролунав тихий звук.

Клац.

Замок на скриньці сам по собі відкрився.

Наче чекав саме цього моменту.

Наче знав, що час настав.

За вікном здійнявся сильний вітер.

Сторінки листів затремтіли.

Один аркуш повільно випав зі скриньки.

На ньому було написано лише кілька слів:

«Для сестер Вальмор. Якщо ви читаєте це, значить правда нарешті знайшла вас.»

Історія починалася.