Епілог

Минув рік відтоді, як у великій залі маєтку Девонширів лунали весільні клятви. Тепер сер Філліп і леді Кетрін мешкали у власному маєтку, оточеному садами, де ціле літо квітли троянди.

Будинок був сповнений світла й тепла. Вранці вони прогулювалися алеями, а ввечері сиділи біля каміну, читаючи книжки чи просто розмовляючи, насолоджуючись тишею, яка була дорожчою за будь-який бенкет.

Філліп часто жартував:
— Ми з тобою воювали проти пліток, дуелей і батьківського гніву, а тепер найбільша наша битва — чия черга поливати троянди.

Кетрін сміялася й кидала в нього пелюстки.

Лорд Девоншир відвідував їх дедалі частіше. Його суворість поступилася місцем теплу: він бачив, як щаслива донька, і вже не мав сумнівів у правильності свого вибору.

— Я ніколи не бачив її такою, — зізнався він одного вечора Філліпу. — І за це дякую вам, сину.

А одного тихого ранку Кетрін, сидячи в саду, поклала руку на живіт і з ніжною усмішкою поглянула на Філліпа. Він одразу все зрозумів: їхнє кохання вже несло нове життя.

Він став перед нею на коліно, поцілував її руку й прошепотів:
— Тепер у нас буде ще одна причина берегти цей світ.

Небо було чистим, над маєтком літали пташки, а троянди вкривали землю червоним і білим цвітом. Їхня історія — історія випробувань, честі й кохання — тепер мала продовження у новому поколінні.

І сер Філліп, обіймаючи свою кохану дружину, знав: ні бурі, ні інтриги, ні час не зможуть зруйнувати те, що вони здобули разом.

Бо справжнє кохання завжди перемагає. 🌹✨