Розділ 27

Бал закінчився, гості роз’їхалися, і тиша повільно опустилася на маєток. У коридорах тепер лиш відлунював далекий дзвін годинника.

Філліп узяв Кетрін за руку й повів її до покоїв, які віднині були їхніми спільними. Її серце калатало швидко, немов у пташки, що ось-ось злетить, але в очах світилася ніжність і довіра.

Свічки горіли м’яким золотим світлом, розганяючи темряву. Ліжко було застелене білосніжним шовком, прикрашене гілочками жасмину й троянд.

Філліп зупинився, дивлячись на неї так, ніби боявся порушити чарівність миті.
— Ти моя дружина, — прошепотів він. — І віднині жодна сила світу не зможе нас розділити.

Він торкнувся її щоки, обережно прибрав пасмо волосся. Його поцілунки спершу були легкими, несміливими, але кожен наступний ставав глибшим, пристраснішим.

Кетрін тремтіла не від страху, а від очікування. Вона довірилася йому повністю, дозволила вести, бо знала: в його руках вона в безпеці.

Філліп зняв з неї прикраси, розв’язав шнурівки сукні — повільно, з благоговінням, немов відкривав найцінніший скарб.
— Ти прекрасна, — сказав він, і його голос зривався від емоцій.

Коли їхні тіла нарешті з’єдналися, Кетрін тихо зітхнула й стиснула його руки. Біль змішався з ніжністю, але в його обіймах вона відчула тільки захист і любов.

— Я з тобою, — прошепотів він, цілуючи її сльози й даруючи їй новий світ — світ, у якому вони належали лише одне одному.

Їхня перша ніч стала не пристрастю лише, а священною клятвою, запечатаною не словами, а єдністю сердець і тіл.

Коли перші промені сонця торкнулися їхнього ліжка, Кетрін лежала в обіймах чоловіка, слухаючи його рівне дихання. Вона знала: це початок нового життя — їхнього життя.