Розділ 26

У день весілля весь маєток Девонширів прокинувся раніше за сонце. В коридорах метушилися покоївки, у саду розквітли свіжі вінки з троянд, а в повітрі витав аромат лаванди й жасмину.

Леді Кетрін сиділа перед дзеркалом, і її золотисте волосся спадало хвилями на плечі. Її прикрашали тонкими перлинами й білими трояндами, вплетеними у вишукану зачіску. Сукня була створена з найніжнішого шовку кольору слонової кістки: корсет, оздоблений срібною вишивкою, і легка спідниця, що спадала, мов хмара.

Її руки тремтіли — не від страху, а від усвідомлення, що ось-ось вона стане дружиною того, кого кохає понад усе.

У великій залі, прикрашеній гірляндами з білих троянд і зелені, зібралася знать усього Лондона. Пані в кольорових шатах, кавалери в парадних мундирах, музиканти готувалися торкнутися струн.

Сер Філліп стояв біля вівтаря. Його мундир був бездоганний, але очі — саме вони видавали все: хвилювання, ніжність і нетерпляче чекання.

— Ти виглядаєш так, ніби йдеш у бій, — пожартував його друг, лорд Генрі, та Філліп лиш усміхнувся:
— Це бій, Генрі. Але найсолодший у моєму житті.

Коли двері розчинилися й Кетрін увійшла під руку з батьком, у залі запанувала тиша. Здавалося, навіть повітря затамувало подих. Вона йшла повільно, її сукня шурхотіла, а світло від кришталевих люстр золотило її обличчя.

Філліп не міг відвести від неї погляду. Вона була для нього не просто нареченою — вона була самим втіленням мрії, заради якої він пройшов крізь дуелі, плітки й осуд.

Лорд Девоншир передав руку доньки Філліпу. Його голос звучав твердо, але лагідно:
— Бережи її, сер. Вона моє серце.

— Відтепер — і моє, — відповів Філліп.

Священник промовляв урочисті слова, але для них існували лише їхні власні клятви.

— Я клянусь, що віднині й назавжди моє життя належить тобі, — прошепотів Філліп, дивлячись в очі Кетрін.

— І я клянусь, що піду за тобою крізь усі випробування й радощі, — відповіла вона. — Ти моє кохання, мій захист і моя доля.

Перстені засяяли на їхніх руках, і коли їхні вуста зустрілися в поцілунку, заля вибухнула оплесками.

Після церемонії розпочався бал: музика лилася струмками, пари кружляли під звуки вальсу, а наречені разом відкрили танець. Кетрін сміялася, а Філліп, тримаючи її в обіймах, шепотів їй слова, які чула лише вона:

— Відтепер кожен світанок буде нашим.

І навіть лорд Девоншир, сидячи осторонь, уперше за довгі роки посміхнувся від душі.