Розділ 19

Повітря в кабінеті Філліпа було гострим, як лезо. Дзвоник усередині маєтку уже давно замовк, всі знаки говорили про те, що ніч належить роздумам і неспокою. Та сер Філліп не міг сидіти в тиші — у нього була лише одна думка: покласти край підступам Морленда.

Він знайшов його в залі для прийомів, де Морленд, здавалося, збирався для нової партії інтриг. Світло свічок відбивалося в його очах, але в них не було страху — лише холодна упевненість.

— Містер Морленд, — почав Філліп холодно і чітко, — ваші слова вчора в залі були… більше, ніж чутки. Ви принижували ім’я жінки, яку я люблю. Ви граєте брудно. Я викликаю вас на дуель.

У залі настала глибока тиша: навіть годинник, здавалось, затих. Морленд розсміявся, але в його сміху не було задоволення.

— Дуель? — повторив він, піднімаючи брову. — Ви, солдат, викликаєте мене, містера Морленда? Хіба це не з ноткою фарсу?

— Це — про честь, — холодно відповів Філліп. — І я не жартую.

Морленд глянув на нього довго й оцінювально, потім кивнув так, ніби погоджувався з неминучістю:
— Добре. Зустрінемося на світанку за межами маєтку. Шпага — до ранку кривава розплата. Але глянь, Філліпе: якщо ви програєте — правда, яку я тримаю, стане надбанням усіх. Якщо виграєте — я відступлю. Чи достатньо ви відважні, щоб ризикнути всім?

Філліп відповів одним кроком уперед, голос його був твердим, ніби вікова сталь:
— Я ризикну всім, доки ви не торкнетеся леді Кетрін.

Ніч перед дуеллю пронеслася в метушні. Думки Філліпа були прості й жорсткі: підготуватися, не думати про страх, берегти тіло, що могло ще кохати й працювати, берегти душу, яка вже знала, за що бореться.

Кетрін дізналася про виклик і прийшла до його кімнати, не питаючи дозволу. У її очах було горе і рішучість одночасно. Вона стояла у дверях, злегка освітлена лампою.

— Ти не повинен цього робити, — прошептала вона. — Ми виграли б навіть без крові.

Він взяв її за руки, міцно, як перед останнім боєм, але м’яко, як у хвилину любові.
— Якщо відступлю, він продовжить. Він не зупиниться, поки когось не зламає. Я не можу дозволити, щоб він псував ваше життя. Навіть ціною власного.

Вона притиснула лоб до його плеча.
— Тоді повертайся до мене.

Вони не говорили багато. Було кілька дрібних справ: вибрати час, свідків, місце — поляна біля старої липи за межами маєтку, де розмова зводилась до двох, а спостерігачі тримались на відстані. Друзі Філліпа — його найближчий товариш із полку й камердинер — поклялися бути свідками й забезпечити, щоб усе пройшло за правилами.

Кетрін наполягла, щоб він узяв її шарф — невеликий символ її обіймів. Він відмовився, але дозволив, щоб її тінь була з ним хоча б у пам’яті.

Ніч видавалася довшою, ніж звичайно. Усі дрібниці здавалися гучнішими: скрип підлоги, шурхіт вбрання, далекий гавкіт. Кетрін не могла спати. Вона дивилася у вікно, тримаючи в руках перстень, який ще тиждень тому виблискував на її пальці, і молилася, не вимовляючи слів.

Філліп же намагався відволіктися на шпаґу: загострити лезо, перевірити хват, розім’яти плечі. Він думав про їхню першу зустріч у залі, про їхній поцілунок під дощем — і ці спогади були його щитом.

Коли годинник пробив дванадцяту, вони обмінялися поглядом — без страху, з рішучістю. Кетрін пройшла до нього, поцілувала його в щоку, і поміж шепотом сказала:
— Пам’ятай: я чекаю.

Він відповів тишею, яка казала більше за слова. Потім взялись за одне: всі сплять. Завтра — новий світанок. Завтра — правда на полі.

Коли перші промені блідого сонця торкнулися обріїв, дві фігури вже стояли на полі, розділені кількома кроками. Свідки по обидва боки, туман трохи стелився по траві, і повітря було таким же напруженим, як струна. Сер Філліп схрестив погляд з Морлендом — і в їхніх очах палала не лише жага перемоги, а й доля, що висіла на кінчику меча.

Ніхто не пророкував, чи проллється кров, чи правда згорить вогнем дуелі. Лише один факт був ясний: сьогоднішній ранок вирішить більше, ніж один виклик — він вирішить долю й честі, які так оберігалися і кохалися.