Розділ 18

Світло тисячі свічок заливало мармурові зали. Оркестр грав вальс, дами в сукнях, що мерехтіли шовками та камінням, кружляли поруч із кавалерами. Леді Кетрін, у блідо-блакитній сукні, виглядала наче весняний світанок серед цього блиску.

Сер Філліп не відходив від неї далі, ніж на кілька кроків. І все ж — він відчував: сьогодні буде щось недобре.

Морленд з’явився із тією своєю поважною посмішкою, якою прикривав отруту. Він чемно вітався, нахиляв голову перед дамами, але в очах його горів холодний вогонь.

— Чи чули ви, — говорив він у колі молодих офіцерів і дам, — що наш славний сер Філліп не завжди був таким бездоганним? Кажуть, за його наказом у минулі часи… загинуло чимало людей. Офіційно він герой, але що ж там насправді сталося?

Чутки розлетілися, як іскри по сухій траві. Жінки прикладали віяла до вуст, панове зводили брови. «Трагедія», «ганьба», «прихована правда» — слова летіли, і навіть ті, хто ще хвилину тому захоплювався сером Філліпом, почали перешіптуватися за його спиною.

Кетрін відчула, як цей шепіт наче стіна відгороджує їх від решти залу. Вона глянула на Філліпа: він стояв рівно, як завжди, але його очі темніли, мов гроза.

— Вони… вони вірять йому, — прошепотіла Кетрін.

— Чутки завжди сильніші за істину, — відповів він глухо. — І Морленд знає, як їх використовувати.

Коли Морленд наблизився, він удав привітність:
— О, сер Філліпе, ваша чарівна леді сяє сьогодні, наче зоря. Але… зірки іноді приховують темні тіні, чи не так?

Філліп стиснув кулаки. Весь зал завмер, чекаючи на його відповідь.

А Кетрін — з гордо піднятою головою — зробила крок уперед і сказала так, щоб усі почули:
— Мій сер Філліп не потребує виправдань. Він має честь, якої не досягне жоден ваш шепіт, мілорд Морленде. І я пишаюся бути поруч із ним.

Її голос пролунав ясніше за музику. Люди завмерли, але хтось уже почав схиляти голову з повагою до неї.

Морленд усміхнувся — але його усмішка була радше оскалом.
— Побачимо, леді Кетрін. Побачимо.