Розділ 17

Після зустрічі біля оранжереї вони довго мовчали. Лише в його кабінеті, при тьмяному світлі лампи, Кетрін зважилася запитати:
— Філліпе… що він мав на увазі? Що за минуле він хотів використати проти вас?

Він опустив голову, довго мовчав, наче збирався з духом. Потім повільно заговорив:
— Є речі, про які я мріяв забути. Але Морленд був серед тих, хто їх бачив. І він знає: одного дня ця правда може стати моїм вироком.

Кетрін стиснула його руку.
— Скажіть мені. Я мушу знати все.

— Під час війни… — його голос зламався, але він продовжив, — я не завжди був тим шляхетним офіцером, яким мене вважають. Одного разу, в битві, я прийняв наказ, який коштував життя моєму загону. Я тоді був молодим і гарячим, я хотів слави, хотів перемоги… і двадцять людей не повернулися додому через мою гординю.

Кетрін затремтіла, але не відпустила його руки.

— Я сам просив суду честі. І хоча мене виправдали як «героя бою», я завжди знав: моїх товаришів уже не воскресити. Морленд тоді був серед офіцерів і з того часу зберіг цю таємницю. Він знає, що правда зруйнує мою репутацію, а разом із нею — і ваше ім’я.

Кетрін відчула сльози на очах, але то не були сльози осуду. Вона бачила перед собою не бездоганного героя, а живого чоловіка — зі слабкостями, із болем, зі шрамами.

— Ви вините себе в тому, що зробили юнаком. Але я бачу в цьому лише одне: ви вмієте нести відповідальність. І це робить вас ще величнішим.

Філліп підвів очі. У його погляді блиснула надія.
— Ви… ви не відвертаєтесь від мене?

— Ніколи, — сказала вона твердо. — Бо кохаю вас не за вашу славу, а за вашу душу.

Він притиснув її до грудей, і вперше за довгий час його плечі розслабилися. Він дозволив собі бути вразливим — і саме в цьому був його найбільший подвиг.

Але в глибині душі обоє знали: Морленд тепер ще небезпечніший, бо володів правдою, яка могла розірвати їхнє щастя.