Розділ 16

Нічний сад затамував подих. Дощ почав накрапати, краплі повільно стікали по склу старої оранжереї, ніби самі небеса чекали на цей момент.

Філліп ступив уперед, його постать здавалася непохитною.
— Я попереджав тебе, Морленде. Якщо ще раз наблизишся до леді Кетрін, ти пожалкуєш.

Морленд засміявся — сухо й злісно.
— О, який благородний герой. Ти думаєш, що можеш мене зупинити? Я маю владу, я маю зв’язки. А ти — всього лиш солдат, якого завтра забудуть.

Філліп стиснув кулаки, але його голос залишався рівним.
— Я не маю влади, не маю титулів, але я маю серце й честь. І цього достатньо, щоб захистити її від тебе.

— Захистити? — Морленд зробив різкий крок ближче, його очі палали. — Ти навіть не можеш захистити себе від власного минулого!

Кетрін здригнулася. Вона дивилася то на одного, то на іншого, і серце стискалося від страху: що саме знає Морленд? Яку таємницю він приховує?

— Мовчи, — гримнув Філліп, і його голос уперше пролунав нестримно, мов грім. — Не смій використовувати моє минуле, щоб торкатися неї.

Морленд наблизився ще більше, так що їхні обличчя розділяли лише дюйми.
— Твоє минуле — це зброя, сер Філліпе. І я використаю його. Якщо вона залишиться з тобою, то загине разом із твоєю славою.

Філліп розпрямив плечі, і його голос став спокійнішим, але загрозливим, мов сталь.
— Тоді слухай мене, Морленде. Ти можеш нападати на мене, на моє ім’я, навіть на мою долю. Але якщо бодай доторкнешся до неї — це буде останній твій учинок.

Між ними зависла напруга, така густа, що здавалося, повітря от-от розірветься.

Кетрін підняла голову. Її голос був тремтливим, але рішучим.
— Я зробила свій вибір. Я кохаю Філліпа. І ні ваші плітки, ні ваші погрози не зможуть цього змінити.

Обличчя Морленда скам’яніло. Він дивився на неї так, наче хотів запам’ятати цю мить назавжди. Потім його усмішка повернулася — крижана й страшна.

— Тоді готуйтеся, — сказав він тихо. — Бо я зроблю все, щоб ваше щастя не настало.

І він розчинився в тіні саду, залишивши їх удвох під холодним дощем.

Філліп укрив Кетрін своїм плащем і притиснув до грудей.
— Я не дам йому зруйнувати тебе, — прошепотів він. — Клянуся.