Розділ 15

Опівночі сад графа Редлі огорнув густий туман. Місяць ледве пробивався крізь хмари, і стара оранжерея скидалася на тінь із минулого, покинуту й таємничу.

Кетрін, закута в темний плащ, ішла вузькою доріжкою, стискаючи лист у руці. Серце билося так гучно, що вона боялася — його почує кожен крок у тиші.

Вона зупинилася біля зачинених дверей оранжереї. І саме тоді позаду пролунав голос.

— Я знав, що ви прийдете.

Із тіні вийшов Морленд. Його обличчя було освітлене місячним сяйвом — холодне, жорстке, сповнене гніву й гордості.

— Леді Кетрін, — промовив він тихо, майже шовковим тоном. — Ви гідні більшого, ніж цей солдат. Ви справді думаєте, що сер Філліп може дати вам те життя, якого ви заслуговуєте?

— Я знаю лише одне, — відповіла Кетрін, намагаючись тримати голос рівним. — Він дав мені своє серце. І цього достатньо.

Морленд усміхнувся холодно.
— Серце? Ви навіть не знаєте, що він приховує. Його минуле брудніше, ніж ви уявляєте. І коли воно випливе на світло, разом із ним зруйнується і ваша репутація.

Він зробив крок ближче, і Кетрін відчула, як холод пробіг по спині.
— Я дам вам шанс, Кетрін. Виберіть мене. Скажіть, що розірвете заручини, і я знищу всі докази проти нього. Ми станемо найблискучішою парою в Лондоні.

— Ніколи, — прошепотіла вона, стискаючи кулаки.

Морленд нахилився ближче, і в його очах спалахнула небезпечна іскра.
— Тоді ви згорите разом із ним.

У цей момент із темряви пролунав звук — рішучий крок, скрегіт шпор. Морленд різко обернувся.

— Вистачить, Морленде, — голос Філліпа розітнув нічну тишу, мов клинок.

Філліп вийшов із тіні, його постать у темному плащі здавалася ще вищою й загрозливішою. Його очі палали, і видно було — він почув усе.

Кетрін здригнулася, але водночас відчула полегшення: вона більше не була сама.