Розділ 2

Ранкове сонце лагідно торкалося вікон маєтку графа Редлі. Пташиний спів лунав у саду, а вітальня наповнювалася запахом чаю з бергамотом. Леді Кетрін сиділа біля вікна, перегортаючи сторінки улюбленої книги. Але її думки зовсім не належали героям роману. Вона все ще чула глибокий голос сера Філліпа й відчувала його погляд, що немов проникнув у саму душу.

— Ви виглядаєте замріяною, кузино, — озвалася Еліза, яка зайшла до кімнати у легкій рожевій сукні. — Мушу вгадати: вчорашній бал залишив слід?

Кетрін поспіхом закрила книгу.
— Зовсім ні. Хіба що... вальс був приємним.

Еліза підняла брову з лукавою усмішкою, але нічого не сказала.

Тим часом у саду почувся стукіт коліс — карета під’їхала до маєтку. За мить камердинер оголосив:
— Сер Філліп Грейвен.

Кетрін відчула, як серце підскочило, але швидко опанувала себе. Вона підвелася й зробила реверанс. Сер Філліп увійшов у кімнату — у темно-синьому сюртуку, з тією ж стриманою гідністю, що й учора. Його погляд на мить зупинився на Кетрін, і лише той, хто вмів читати між рядками, помітив би ледь відчутне тепло.

— Я мав нагоду відвідати вашого батька, — промовив він, звертаючись до графа Редлі, що сидів у кріслі з газетами. — І сподіваюся, ви дозволите мені скласти компанію вам сьогодні на обіді.

Граф, у якого завжди було прихильне ставлення до молодого офіцера, кивнув із задоволенням.
— Завжди радий бачити вас, сер Філліпе. Ви — гість почесний.

____

За обідом точилася ввічлива бесіда про політику, останні новини з Лондона й урожай у маєтку. Кетрін мовчала більше, ніж зазвичай, намагаючись не видавати хвилювання. Та одного разу вона не втрималася:

— Скажіть, сер, — звернулася вона, — що для вас важливіше: обов’язок чи власне щастя?

За столом запала тиша. Граф підняв брови, Еліза мало не вдавилася виноградом, а сер Філліп відставив келих. Його очі уважно зустріли її погляд.

— Я вірю, що одне неможливе без іншого, — відповів він повільно. — Справжнє щастя народжується лише тоді, коли виконано обов’язок.

— А якщо вони суперечать одне одному? — не відступила Кетрін.

На його обличчі з’явилася тінь посмішки, швидка й мало помітна.
— Тоді доводиться робити вибір. І жити з його наслідками.

Їхні погляди зустрілися знову. Цього разу він був довший, ніж личило світській розмові.

____

Після обіду гості вийшли прогулятися в сад. Еліза пішла попереду з молодим сусідом, залишивши Кетрін і Філліпа позаду.

— Ви любите ставити небезпечні питання, леді Кетрін, — промовив він, коли вони йшли серед трояндових кущів.
— А ви відповідаєте так, що змушуєте про них думати ще довше, ніж я хотіла б, — відповіла вона.

Він зупинився біля альтанки, обернувшись до неї.
— Ви не схожі на жодну леді, яку я зустрічав у Лондоні.
— І це, сподіваюся, не докір? — підняла вона підборіддя.
— Зовсім ні, — у його голосі звучало щось м’якше, ніж раніше. — Це... небезпечно.

Вона усміхнулася, але всередині її знову охопив трепет.