Чистляндія

Коли друзі прибули до Чистляндії, то побачили такі чисті вулиці, що здавалося в них можна дивитися як в дзеркало. Вони вирішили звернутися до Головного у цій країні, щоб з`ясувати де їм знайти омріяного п`ятого ключа, бо часу просто ходити шукати не було. Але не встигли. Тільки вони про це подумали, як десь поруч хтось заволав:
-    Хто Ви такі? Хто Вас кликав? Чому Ви тут? Я викликаю Магістратус.
-    Це що таке? – пошепки спитала Мара.
-    Поліція по Вашому – сказав Гоша.
-    Вони з Землі, а я з Ігроленду – сказав на місцевому Гоша.
-    Що Вам потрібно в нашій країні? – продовжував волати цей чоловік.
-    Ми хочемо врятувати королеву Чудерляндію та всіх семи королівств.. Нам потрібно зібрати ключі для цього. В нас є чотири ключі, потрібно ще три.
-    То Ви з добрими намірами до нас? Тоді я не викликатиму магістратус. Ідіть краще ось цією вулицею до головної ялинки, знайдіть там їжачка Колючку. Скажете, що ви від Головного і він проведе вас до будинку, де зберігаються ключі.
Завдякки пораді, п`ятірка відважних швидко знайшли головну ялинку. І дійсно під ялинкою сидів маленький їжачок. Мара підійшла до нього.
-    Доброго дня їжачок. Ми від Головного. Він сказав, що ти знаєш будинок, де є ключ від брами вашого королівства і, що ти допоможеш нам. 
-    Я не простий їжачок. Мене звуть Колючка. Так я знаю де є ключ. Це дуже далеко звідси – на півночі нашого королівства в покритому льодом та снігом замку. А ще окрім ключа там схована дівчинка на ім`я Луна. Її викрала хазяйка замку за те, що люди перестали вірити в Різдво і чари новорічної ночі. Без неї, навіть маючи всі ключі, ви не зможете врятувати Ладу, тож треба буде не тільки знайти ключ, а і цю дівчинку теж. Дорога займе десь два або три дні, якщо на хмаринці.
-    Це дуже довго. Ми не маємо стільки часу. Треба набагато швидше. Як же нам туди потрапимо? – зауважив Гоша.
-    Я можу нас перенести – сказав Колючка – доторкніться до моїх колючок разом і заплющте очі, бо буде дуже яскраве світло під час польоту.
Вся компанія взялась за руки, заплющила очі і доторкнулася до колючок їжачка. Одразу все довкола загуло, загуркотіло і їх щось підхопило і понесло у незвідані далі. 
Пройшла декілька хвилин і все довкола стихло і вони відчули під ногами тверду землю. Коли всі розплющили очі, то їх наче осліпило. Замок, перед яким вони зупинилися був наче з кришталю. Він переливався у місячному сяйві, а довкола лежав сніг білий-білий і від цього очі хотілося примружити. Коли друзі звикли до такого сяйва, вони побачили біля своїх ніг стежину, яка вела до самісінького замку. Не довго роздумуючи, друзі ступили на стежину і попрямували до дверей цієї величної будови.
 
Коли друзі вже були біля замку на двір вийшла поважна панна. То була пані Крісмас.
-    Що Ви тут забули? – напускаючи на дітей жаху, спитала панна.
-    Нам би треба з вами поговорити. – відповів Грей.
Пані Крісмас обвела дітей дуже пронизливим поглядом. Давно я не зустрічала землян. З того самого моменту, коли вони зрадили Різдво, Новий рік і мене. Добре заходьте, поговоримо.
Пані провела дітей у будинок . Коли вони зайшли, то Мара, як головний представник людей почала говорити.
-    Пані Крісмас, ми прийшли до вас по допомогу. Ви охороняєте ключ від брами Чистляндії, а ще у вас живе дівчинка Луна. Нам дуже потрібно, щоб ви відпустили її з нами і дали ключ. Я розумію це прохання виглядає дуже зухвало, але без цього ми не зможемо врятувати Ладу І і повернути віру людей у чари новорічних та різдвяних свят.
-    Нізащо я не буду допомагати людям! Це брехливі і підступні створіння, які все роблять для своєї вигоди! – пані кричала і метала очима блискавки від образи.
-    Але ж не всі люди нехтують вами і вашими святами. Як бути з ними? Ми розуміємо, що ви ображені на всіх, але зрозумійте якщо ми не спробуємо, то все буде втрачено назавжди і тоді зникнуть не тільки земляни, але і ваші сім королівств. Я вас благаю пані Крісмас допоможіть нам. Будь ласка.
Марвеліна розплакалася. Вона не знала чим могла ще схилити на свій бік панну. А ображена хранителька зимових свят мовчки та непорушно сиділа у своєму кріслі. Так пройшло декілька хвилин, але вони здавалися вічністю для Мари. Нарешті пані Крісмас заговорила.
-    Більше тисячі років я не мала нічого спільного з людьми після їхньої зради. Не знаю чому, але я вам вірю і мабуть я все таки допоможу вам. – Пані перший раз посміхнулася. І від цього палац став вигравати різнокольоровими вогниками ще більше. 
Після цих слів пані Крісмас покликала Луну і дістала із своєї білосніжної муфти ключа від брами. Вона віддала ключ Грею і тепер в них було аж п`ять ключів. Марвеліна та Жоржина навперебій дякували старенькій панні. Вони обіймали її і навперебій говорили слова подяки, а маленький Гоша схилився перед пані Крісмас у реверансі. 

Раптом двері в залу, де всі знаходилися, відкрилися і до них вийшла прекрасна дівчина. Це була Луна, але дивлячись на неї, всі дуже здивувалися. Її волосся було руде, а очі були блакитні, наче весняне небо. Вона дуже була схожа на Жоржину та Марвеліну. Вони троє мали однаковий колір волосся. Дивлячись на них зі спини можна було їх переплутати.
-    Всім доброго дня! – привіталася Луна – Пані Крісмас ви мене кликали?
-    Так дитинко. Прийшов час рятувати наші королівства. Тобі доведеться піти з цими добродіями, бо без тебе вони не впораються. В них не вистачає двох ключів, а до дванадцятої ночі вже зовсім трішки залишилося. 
-    Добре-добре я піду з ними і допоможу чим зможу. Але ми не зможемо так швидко переміщатися, адже в дві країни, які залишилися не можна потрапити на хмаринці. Як бути?
-    Луна візми моїх різдвяних оленів. Вони люблять тебе і домчать куди ти їм скажеш, тільки не забудь відпустити їх після справи до мене.
Луна попрощалася з пані і повела всю компанію на задній двір замку, де їх чекали чарівні олені. Всі вони сіли в сані і вмить олені підняли їх над дахами будинків і понесли  до наступної пригоди до Музиколенду.