Ігроленд

Коли танцювальна зала була далеко позаду, і Золота хмаринка нарешті зупинилася, Марвеліна хотіла одного – попити води. Спрага від довгого танцю мучила її всю дорогу, але під час польту ніде було взяти бодай краплинку води. Вона озиралася і шукала якусь водойму або вже хоча б калюжу після дощу. Шукаючи воду, Мара оглядала кожний закуточок, а друзі йшли за нею і готові були в будь-яку хвилину прийти їй на допомогу. Вони дуже були горді, що ця тендітна четвертокласниця зробила такий подвиг і здобула ще одного ключа. І ось вона почула плескіт води. Вона пішла на звук і через декілька хвилин побачила річку. Марвеліна жадібно припала до життєдайної вологи. І тільки коли спрага була втамована, дівчина підвелася і запитала у Зари про їхнє місцезнаходження, а сама тим часом причепила завойований другий ключ на нашийник Грею. Заріна розгублено кліпала очима. Вона впізнала, що вони потрапили до Ігроленду, але нажаль не знала як отримати ключ і навіть де він знаходився, Заріні теж було не відомо. Друзі розгубилися, що робити далі вони не знали. Час спливав і вони вирішили йти туди, де чути було найбільше голосів. Що їх там чекає вони не знали, але обіцянку допомогти жителям Чудерляндії треба було виконувати.
Ігроленд – це невеличке королівство, де править король Сміхотун І. Через його центральну площу протікала річка Сміяниця. Вона була не дуже широка і не глибока, а на берегах Сміяниці з двох сторін було безліч гойдалок, каруселей і різних атракціонів. А по річці плавали човники з малечею. На одному з човників сидів гномик у фіолетовому комзолі і дуже уважно стежив за нашими прибульцями. Грей одразу унюхав неприховану цікавість цього маленького чоловічка. Він підійшов до краю води і привітався до гномика. 
-    Привіт добродію. А чому це ти так уважно за нами спостерігаєш? Ти тільки нас не бійся, ми прийшли з миром до вас. - Гномик від нього відвернувся і нічого не відповів.
-    Цікаво, а у вас тут всі такі не виховані? Ваша країна називається Ігроленд. Ми завітали до ВАС, щоб погратися, може й ти з нами? – продовжив Грей. Він намагався розговорити дивака у фіолетовому комзолі і йому це таки вдалося, хоча і неодразу.
-    Ні не всі. Тільки я і то тому, що зі мною ніхто не грається.
-    А чомуж ні? Давай ми всі разом пограємося.
-     В нашій країні граються всі, а я не можу. Мені король заборонив. І виходити з човника заборонив.
-    Можна подумати, що ти якийсь скарб охороняєш. – Навмання бовкнув Грей.
-    Тільки нікому не кажи – злякався гномик – інакше мене король відлупцює. В мене є одна річ, яку я охороняю вдень, коли Сміхотун І спить, бо вночі він сам береже цей скарб, щоб ніхто не вкрав. Справа в тому, що дуже давно придворний звіздар наврочив нашому королю, що в нього вкрадуть атрибут його влади в королівстві. І з тих пір він нікому не довіряє, не сміється і всього боїться. Ось тому вночі він охороняє цю річ сам, а вдень я, як самий старший в країні.

-    Та залиш ти той скарб в човнику і хай там лежить, а ти йди сюди. Ось тут на березі пограємося в квача. 
Грей помітив, що гномик почав сумніватися, а ще він розумів, що атрибутом влади короля може бути ключ, який їм так необхідний. Четверолапий думав, що треба будь за що виманити цього дивака з човна. Грей підморгнув дівчатам, які із захопленням спостерігали за його діями і продовжив умовляти гнома. Майже пів години вмовлянь закінчилися тим, що Грей дізнався, що гномик насправді має імя Гоша, підтвердив свої здогадки про ключ у човні і нарешті, виманив цього ображеного на берег, гуляти в квача. Іще пів години вони гасали по березі, що навіжені, а час спливав і треба було якось забирати ключ. Коли вони обоє втомилися, просто попадали на зелену траву біля човна. Дівчата вже починали нервувати, адже час минав. 30 грудня підходило до кінця, а в них було тільки 2 ключи, і щоб уповільнити час треба було дістати ще два. Вони розгублено чекали що вийде з цієї витівки Грея. Але Гоша опередив їх. Він сам почав розмову про ключ, про те що йому ніколи не було так весело як зараз. Гномик постійно дякував Грею за небайдужість, а тоді сказав таке, що у всіх в голові запаморочилося, тільки не відомо від чого чи від подиву, чи від радості: «Я віддам вам ключ просто так, але при умові, що я піду з вами. Я не хочу залишатися тут. Мені добре з вашею компанією, а особливо з Греєм. Будь ласочка!» - почав вимолювати Гоша. – «Тим більше я знаю куди вам, ну нам треба далі! І яка пригода чекає всіх попереду».
Всій чесній компанії нічого було робити і всі вони погодилися на подорож Гоші разом з ними. 
Задоволений гномик віддав ключа чотирилапому другу і скомандував всій компанії: « В путь.» А трішки подумав і додав: «Поки Сміхотун І не прокинувся».
Заріна знову стала хмаринкою, підхопила друзів, загорнула в золотий оксамит і попрямували в далеку путь – до Брудляндії.