Розділ 54.

Зала з артефактами виявилась підвальним приміщенням на першому поверсі Центру. Ліна, Марта, Таріус, Матіус і Цезаріон спустилися сюди для виконання важливої місії. На їх плечах лежала доля всіх паралельних світів.

Таріус ввів код доступу до зали. Двері відчинились. Світло увімкнулось автоматично. Навкруги: на стінах, у скляних шафах, просто на підлозі стояли, лежали, висіли різного роду артефакти. Більшість з них - невідомого походження та невпізнанні для дівчат. Марта, роззираючись, підійшла до постаменту. У середині нього був шматок моноліту у склі - два на два метри. Вона підняла руку, торкнувшись скла. Унизу постаменту була червона кнопка. Дівчина, роздивляючись предмет у середині, мимоволі зачепила її рукою. Раптом скло зникло. Шматок моноліту лишився оголеним. Моноліт був схожий на камінь, але переливався яскравими прожилками. Камінь пахнув лісом та мохом, від нього йшло приємне тепло. Марта, як зачарована, підійняла руку, щоб торкнутись його. Матіус в останню мить встиг перехопити її.

- Ти ледь не розбудила скельного троля! – він натиснув унизу на постаменті зелену кнопку – скло повернулось назад.

- Нічого руками не чіпати! Ні до чого не торкатись! Обережно проходити повз артефакти! – голосно промовив Таріус, помітивши те, що відбулось.

Марта зашарілась.

- Вибачте, я мимоволі, – знітилась вона.

Центр зали займав великий круглий апарат. Він був накритий блакитною матерією. Таріус підійшов і стягнув її. Ліна побачила машину з рунами, діаметром - метрів три, висотою - метр. Здавалось, що машина створена із сірого цільного шматка металу. По колу перший метр до середини займали сім кілець. На кожному в різних місцях - вхід для каменя. Далі розташовувались висічені руни та витіюваті малюнки. Посередині - отвір діаметром сантиметрів двадцять. Апарат не був під склом, але Марта одразу забрала руки за спину, про-всяк випадок. Таріус посміхнувся, побачивши її реакцію, але промовчав. Він підійшов до сейфу у стіні та набрав комбінацію. Двері сейфу відчинились. На двох скляних постаментах у вигляді плечей (на таких коштовності демонструють на Землі), висіли  два камені. Таріус оголив один з них. Це був жовтий камінь Ліни. Таріус віддав його дівчині. Другий взяв собі. Сейф зачинився. Таріус підійшов до апарату.

- Це і є машина зміни часу та простору, - пояснив юнак. Потім задумався на хвильку й продовжив. -  Фрізалія мала рацію. Ця машина з її осоружними каменями забрала багато життів. Давайте на хвильку згадаємо тих, кого ми втратили або ледь не втратили через них.

Він зігнув голову на знак пошани і замовк. Всі зробили те ж саме.

Ліна згадала Ардагаста й Агідель, Ратая, Фрізалію, Мауру з Ерімом, Бетану, Генерала Латіуса, Міраду, смерть і повернення до життя Матіуса з Еманхунамет, Таріуса і себе. Вона глянула на оточуючих. Всі переживали почуття скорботи. Таріус підняв голову, обвів присутніх поглядом та продовжив:

- Камені потрібно вкласти відповідно до кольорів веселки. Перше коло Червоне, - Таріус зняв із себе камінь, оголив і вставив у отвір. Камінь зайшов рівно наполовину. Коло засвітилося червоним кольором по всій окружності.

- Друге – жовтогаряче, – юнак поглянув на Цезаріона.

Той зняв камінь із шиї та вставив його у відповідний отвір. Коло засвітилося жовтогарячим.

- Третє – жовте.

Ліна підійшла, оголила камінь, поглянувши на нього. За стільки часу він став рідним для неї. Потримавши хвильку, вона вставила його у відповідне коло.

- Четверте – зелене.

Марта підійшла і вставивши свій камінь, посміхнулась. Дівчина згадала Ната.

- П'яте – блакитне.

Таріус оголив камінь, що був у нього в руках, і вставив його у відповідне місце. Коло засяяло блакитним.

- Шосте – синє, – продовжив юнак.

Ліна зняла свій камінь із шиї і, оголивши, завела його в отвір. 

- Сьоме, і останнє – фіолетове.

Матіус зняв камінь із шиї та оголив його. Він згадав Фрізалію, її очі кольору каменя. Юнак поглянув на нього і провів пальцем востаннє, потім вставив його на місце. Коло засвітилось.

Раптом машина загуділа, прийшовши в дію. У центрі сяйнуло біле сяйво. По всьому периметру машини спроектувались картинки та руни. Присутні затамували подих. Таріус дістав з кишені  якийсь пристрій зі срібною кнопкою. Точно такий же бачила Марта на чорній коробці з тілом Генерала в день похорон.

Таріус поставив його на край машини. Хлопець вагався. Володіння такою машиною могло звести його у ранг богів. Зараз він мав необмежену владу над усіма світами. Ліна побачила це все в його очах. Вона підійшла і взяла юнака за руку. Таріус поглянув на неї та посміхнувся. Він оглянув усіх присутніх. Вони чекали. У кожного, звичайно, було бажання залишити машину, але всі розуміли, що це занадто небезпечно.

Таріус підняв руку та натиснув кнопку. Машина щезла. Ліна обняла його за шию, поцілувала у щоку. «Пишаюсь тобою», - прошепотіла на вухо. Потім відпустила та пригорнулась, Він обняв дівчину за плечі. Марта заплескала в долоні, підстрибуючи. Матіус і Цезаріон посміхнулись.

- Нарешті ми зробили це! – радісно видихнув Матіус.

- Тепер можна не хвилюватись за долю всіх світів? – запитав Цезаріон Таріуса.