Розділ 52.

Зранку Таріус не прийшов до Центру. Матіус пошукав його, а потім заглянув у медичний блок. Там вже стояла розгублена Марта.

- Матіусе, де Ліна? – здивовано запитала вона.

- Я не знаю! Таріус теж не прийшов до Центру! – лиха думка сяйнула в його голові. Він вибіг з блоку до себе в кабінет. Марта - за ним. Він пошукав щось за книжками.

- От трясця! – нервово вилаявся він.

- Що? – перелякалась Марта.

- Він поцупив мій шотландський віскі!

- Фух! – полегшено видихнула дівчина. – А я вже перелякалась!

- Даремно розслабилась! П'яний Таріус - це непередбачуваний Таріус! Утнути може, що завгодно! От, де ділась Ліна? Це ж тільки його робота!

- Він кудись її переніс? Сховав?

- Поняття не маю! Ходім до нього в кімнату! Хоч би вони були там!

Вдершись до кімнати Таріуса, Марта і Матіус раптово зупинились і переглянулись у здивуванні. Вони розтягнулись обоє в посмішці. Поголений, помитий, в свіжому одязі - Таріус спав. Він ніжно притискав до грудей сплячу та переодягнену в спортивний костюм Ліну. Вони лежали на одному дивані і просто спали. Марта ледь не завищала від радості. Матіус вчасно прикрив їй рота рукою. Вона тихо кинулась йому на шию і ледь не задушила. Він стерпів цю «ласку», не видавши жодного звуку. Потім Марта обережно підійшла до краю дивана, де лежав складений плед. Один кінець вона дала Матіусу, другий взяла сама. Вони його розклали і з обох сторін накрили сплячих. Потім, обережно ступаючи, вийшли із кімнати. Біля дверей Марта зупинилась і ще раз оглянулась. Вона знову ледь не завищала. Матіус знову прикрив їй рота, забравши з порогу. Двері безшумно зачинились.  

Чотири години потому в кімнаті Таріуса було шумно та гамірно. Марта приготувала курячий бульйон з лапшою. Тепер вона розливала його по тарілках. Матіус носив їх і ставив на стіл. Таріус з Ліною сиділи обіймаючись поруч за столом та спостерігали за цим дійством.

- Відчуваю себе у ресторані, - посміхнулась Ліна, заглядаючи коханому в очі.

- У єдиному ресторані Атлантиди, оскільки у нас їх просто немає, – зауважив Матіус, поставивши тарілку з бульйоном перед дівчиною. – До речі, якщо вмовиш верховного головнокомандуючого, то я залюбки відкрию мережу ресторанів в Атлантиді!

Таріус поглянув на брата і посміхнувся, потім перевів погляд на Ліну.

-  Матіусе, давай не все одразу, - весело зауважив він. - Атланти ще до демократії не звикли, а ти ресторани! Далі що? Магазини, кінотеатри, гральні і розважальні центри?

- Саме так, - розмірковував Матіус, сідаючи за стіл, - і готельні курорти не забудь. Давно вже час запозичати з паралельних світів індустрію розваг та соціального комфорту, а то живемо тут сумно за розпорядком.

Марта сіла поруч Матіуса і поглянула на нього.

- А я згодна з Матіусом! Але давайте вже їсти, – вона потягнулась за свіжим пахучим хлібом в корзинці посеред столу. Відкусивши добрячий шматок, з набитим ротом вона додала: – Війна-війною, обід за розкладом!

 Таріус з Ліною і Матіус розсміялись.

- Що? – щиро дивувалась Марта.

За десять хвилин до сьомої вечора Ліна стояла за склом у кімнаті страт. Цього разу вона була по іншу сторону скла, але все-одно хвилювалась не менше. Таріус підійшов, ставши поруч. Він обняв її за плечі. Ліна поглянула на нього. У чорному атлантському костюмі з відзнакою правителя він виглядав серйозно і статно. Таріус змінився: шкіра стала нормального кольору, круги під очима зникли, волосся охайно зачесане. Ліна та Матіус з Мартою, що стояли поруч, були одягнені у звичайні, службові темно-сині атлантські костюми.  Дівчина вже знала про всі події, що відбулися за час її відсутності. Їй стало легше, що тепер шпигуна знайдено, але, що ним виявиться Мірада, для неї стало шоком. Вона все розуміла: Мірада принесла багато зла та вбила Генерала й Еманхунамет, навіть її фактично вбила, але все одно Ліні шкода було цю дівчину.

Міраду завели до кімнати страт, всадивши в крісло. Лікарі-кати почали свої маніпуляції. Мірада виглядала зібраною та беземоційною. Вона не дивилась за скло. Складалось враження, що їй байдуже, хто прийшов на її страту. До кімнати зайшов охоронець.

- Генерале Таріус, усе готово.

При цих словах Ліна трохи здригнулась. Вона ще не звикла до нового статусу Таріуса і при словах «верховний головнокомандуючий» та «Генерал» у неї виникали неприємні асоціації. Таріус відчув цю зміну, тому заспокоюючи, погладив її плече. Потім, заклавши руки за спину, вийшов, щоб за декілька секунд з'явитись за склом.

- Привіт, Мірадо. Гарно тримаєшся, - холодно привітався Таріус, ставши перед дівчиною.

- Привіт, Генерале Таріус, – саркастично посміхнулась та. – Ти теж став виглядати краще. Що, моя страта повернула тебе до життя?

- Не ти причина мого повернення, – він відійшов у бік, щоб їй було видно кімнату за склом і махнув у тому напрямку головою.

- Ліна?! – Мірада не вірила своїм очам. Посмішка сповзла з її вуст.

- Так, Марадо. Ліна ожила і не сама, а із синім каменем на шиї. Як гадаєш, вона гідна стати королевою Атлантиди після цього?- саркастично запитав він.