Розділ 51.

Таріус віддав наказ, щоб поховати Генерала Латіуса з почестями. На урочистій церемонії в тренувальній залі Центру зібрались усі працівники. Марта поглянула на зайняті щільними рядами місця. Зала рівнями піднімався догори. Вони з Матіусом стояли зверху в оглядовій ложі. Таріус увесь у чорному, з відзнакою головнокомандуючого Атлантиди  на грудях, стояв внизу. Поруч нього був постамент, на якому зачинена чорна коробка на зріст людини. По середині коробки - сріблястий округлий пристрій з кнопкою по-середині. Таріус озирнувся навкруги.

- Атланти! –впевнено почав він. -  Сьогодні ми проводжаємо одного з нас: правителя, воїна, безстрашного головнокомандуючого. Він служив нам вірою і правдою, з честю і гідністю захищав наші інтереси, завжди стояв на варті закону та не шкодував сил при виконанні своїх обов'язків. Це важка втрата і ми всі щиро сумуємо.   – Таріус поглянув на чорну коробку - Для мене честь бути твоїм сином. Спочивай з миром. – Таріус підняв руку і натис кнопку. Коробка вмить розчинилась у повітрі. Постамент враз став порожнім. Атланти піднялись з місць і заклавши руки за спину, схилили голови на хвилину. Потім знову присіли на місця. Юнак подивився навкруги і продовжив: – Тепер я, Таріус, син і спадкоємець Генерала Латіуса, присягаю народу Атлантиди у вірності! Обіцяю вірою та правдою служити і захищати інтереси держави та народу, бути гідним звання верховного головнокомандуючого!

Навкруги почулось в єдиному ритмі «Таріус! Таріус! Таріус!» Марта нарахувала сім разів вимову його імені. Потім Таріус підняв руку над головою і стиснувши її в кулак притиснув до серця. Навкруг рознеслись оплески. Коли оплески спали він опустив руку. Він заклав обидві руки за спину. Зараз він був дуже схожий на свого батька. Таріус продовжив далі:

- Сьогодні Атлантида понесла велику втрату! Але сьогодні ж отримала нового правителя! Як новий правитель, я маю відновити справедливість та покарати атланта, що скоїв два страшні злочини – вбивство і зраду!

Він обвів залу очима, запанувала тиша. Таріус знайшов її серед натовпу у першому ряду. Вона поглянула і все зрозуміла.

– Мірадо! – звернувся до неї.

Вона встала, піднявши голову вище.

- Ти звинувачена у вбивстві Генерала Латіуса та зраді основ національної безпеки Атлантиди! За проведеним мною особисто розслідуванням, твоя провина доведена у повному обсязі! За скоєні злочини тобі виноситься покарання! Смертна кара через смертельну ін'єкцію завтра о сьомій годині вечора! Охороно!

Загін із чотирьох охоронців підійшов до Міради і накинув їй на руки кайданки. Вона не пручалась. Дівчина уважно подивилась на Таріуса, коли її проводили повз нього, і зле посміхнулась. Він ніяк не зреагував. Коли Міраду вивели він продовжив.

- Відсьогодні буде прийнято ряд нових законів, що мають покращити життя атлантів та країни вцілому. Мені цікава ваша думка і участь кожного з вас у суспільному житті нашої держави. Тому всі проекти законів будуть виставлені для обговорення на загальній площі міста. Кожен зможе, торкнувшись пальцем відповідного знаку, проголосувати «за» чи «проти». Кожна особа зможе проголосувати лише один раз, машина повторні відповіді одного і того ж атланта не зараховуватиме. Голосування таємне. Ніхто, навіть я, не дізнається, як ви голосуватимете. Але загальний вердикт по кожному закону виноситиметься більшістю голосів. Також раз на місяць двері Центру будуть відчинені для звичайних громадян. Вас приймуть і вислухають мої заступники з різних питань. Ваші пропозиції і зауваження будуть розглянуті. По них будуть прийняті відповідні рішення. Служу народу й Атлантиді! – Таріус знову підняв руку догори, а потім затис у кулак і приклав до серця. Накруги почулись оплески. Таріус забрав руку і, заклавши за спину обидві руки, пішов з арени в оглядову ложу. Атланти повставали з місць і почали розходитись.

Марта і Матіус встали зі своїх місць коли він зайшов до кімнати.

- Ти дуже схожий на батька Таріус, – підмітив Матіус.

- Це комплімент чи чергове глузування? – невдоволено вигнув брову Таріус і забрав руки із-за спини.

- Це правда, – сказав Матіус, дивлячись йому в очі. – Ти схожий, але інший! – уже з посмішкою додав він.

- Час покаже, Матіусе, - Таріус невесело посміхнувся.

- Що робитимеш з Мірадою? – запитав Матіус. – Ти будеш з нею говорити?

- Звичайно, Я маю вислухати її. Хочеш піти зі мною?

- Ні, – твердо сказав юнак. – Бачити її не хочу. Дізнайся все про цю кляту зброю, яка вбила нашого батька.

- Я зроблю все, що зможу, але вона може і не розказати.

- Я сходжу до Ліни, – сказала Марта.

- Звичайно, сходи, - погодився Таріус.- Передай їй від мене привіт, скажи, що скоро зайду.

- Обов'язково. – Марта вийшла з ложі.

Матіус поглянув їй услід.

- Як довго ти збираєшся тримати Ліну в такому стані? – стиха запитав він.

- Стільки, скільки їй знадобиться для виходу з нього.

- Таріусе, вона померла.- Матіус взяв брата за передпліччя і поглянув на нього.

- Ні, Матіусе, ти помиляєшся, вона жива, я відчуваю.

- Як знаєш, – він поглянув на брата уважніше: – Ти поголився б, а то стаєш схожим на волоцюгу.