Розділ 50.

Спалах світла перемістив Матіуса прямісінько у лігво його вбивці - до палацу Цезаріона. Був ранній вечір. Жовтогаряче сонце, майже, сіло за горизонт. Сутінки заливали коридори палацу. Матіус зорієнтувався, де саме він знаходиться. Він безшумно пройшов коридором у пошуках Цезаріона. Далеко йти не довелось. Буквально за поворотом, на відкритій веранді, сидів на софі об'єкт його пошуків в обіймах Еманхунамет. Вони милувались заходом і про щось стиха розмовляли. Кроки поруч привернули увагу фараона. Він вмить упізнав Матіуса і змінився на обличчі. Цезаріон швидко встав на ноги і завів за спину дружину, що теж підхопилась. З-за поясу він витягнув меч. Після повернення Еманхунамет до світу живих він носив його при собі. Тепер Цезаріон рідко залишав дружину, постійно брав її з собою. Навіть на нарадах вона сиділа поруч.

- Що, прийшов помститися? – холодно поцікавився він, ставши в бойову стійку.

Матіус спинився за три кроки.

- Хотів би помститись, з'явився б з військом! Але я не такий підступний, як ти!

- Хочеш бою один на один? Ну що ж, я готовий!

- Облиш свій меч Цезаріон! Я тут не за тим! Я без зброї!

Матіус підняв руки й обернувся, показуючи, що нічого при собі не має. Цезаріон недовірливо опустив меч, все ще прикриваючи спиною Еманхунамет.

- Тоді для чого ти тут? – трохи заспокоївшись, спитав він.

- Ліна померла,  – тихо і сумно відповів юнак.

Еманхунамет зойкнула, опустившись на софу. Цезаріон виронив з рук меча і став на одне коліно поруч дружини. Він пригорнув її заспокоюючи. Вона підняла голову до Матіуса.

- Як це сталось?- стиха запитала.

- Її стратили за шпигунство та зраду, дякуючи твоєму чоловікові!- з ненавистю прошипів він.

Цезаріон та Еманхунамет одночасно піднялись і здивовано запитали в один голос:

- Що?!

- Записи з камер відеоспостережень підтвердили вашу зустріч під час вечірки, - холодно пояснював Матіус. – Потім хтось, під її виглядом, з апаратом зміни зовнішності, дістав передатчик зв'язку, який зафіксовано у тебе в палаці. Наостанок, вона зізналась, що оживила Еманхунамет, викравши камінь Марти, після того, як ти нас усіх повбивав в Атлантиді. Цих доказів вистачило, щоб винести їй смертельний вирок.

- Але ж не вона шпигун, Матіусе! – стрепенувся Цезаріон.-  Вона мені допомогла з Еманхунамет – це правда, але всі інші вказівки я отримував не від неї!

- А від кого? – дивувався юнак.

- Не знаю, - сумно промовив фараон. – Я говорив їй тоді під час вечірки, що вказівки з артефактами з'являються в таємному місці самі. Я ніколи фізично не контактував зі шпигуном. Але вони почали з'являтись ще до того, як Ліна потрапила до вашого світу. Коли Таріус прибув до мене вперше, я вже чекав на нього і знав про наміри та властивості каменів. Шпигун заздалегідь все мені повідомив. Так, труїти Таріуса не було вказівки, але я вирішив перестрахуватися. Гарний ворог для мене – це мертвий ворог! Кожний раз, коли я з'являвся зненацька, хтось мені допомагав. Це був той, хто точно знав про всі події та хід операції зі зібрання каменів. Я сказав тоді Ліні, що більше не буду шкодити вашим планам. Тепер мені не потрібен ні камінь, ні машина, ні всі ваші світи разом взяті. Хочу, щоб лиш ви забрались з мого і не втручались у хід подій!

- Нажаль, запис звуку із камер у Центрі не ведеться, а вона не встигла все розповісти. Перед смертю вона сказала, що лише ви з Еманхунамет знаєте правду. Твоя дружина бачила обличчя вбивці – він є шпигуном та зрадником. Він же, до речі, і вбив мого батька- Генерала Латіуса.

Цезаріон і Еманхунамет здивовано переглянулись. Навряд чи їх цікавила доля Генерала, але інша ситуація їх точно здивувала.

- Хіба Ліна не сказала? – обережно спитала Еманхунамент, глянувши на Цезаріона.

Той продовжив замість неї.

- Убивця - жінка! Атлантка! – впевнено промовив він.

- Що? – Матіус, не вірячи, уважно їх розглядав.

Раптом пазл у його голові почав складатися. Він, десь підсвідомо, зіставляючи всі факти та інформацію, яку здобув, уже здогадався, хто це. Проте, до останнього не бажав в це вірити. Враз йому стало дурно, він побілів та похитнувся. Цезаріон побачив його стан, тому підійшов ближче. Обережно він поклав його руку собі на шию та провів до софи, що стояла навпроти. Матіус не пручався. Посадивши, він сів поруч і налив в золотий кубок води. Фараон підніс його юнаку. Той недовірливо поглянув на напій.

- Це вода! Не отрута! – здогадався про причину заминки Цезаріон.

Матіус узяв кубок і випив весь. Потім поставив його на столик.

- Отож, ця сама жінка вбила і мого батька, – понуро промовив Матіус. Цезаріон спохмурнішав. Матіус продовжив: – Якби, я знав це раніше, то, можливо, він був би живий.

- Прийми наші співчуття. – сказав Цезаріон, швидше, щоб підтримати його, ніж із жалю до Генерала. Він помовчав та продовжив. - Але для чого всі ці вбивства?

- Щоб нацькувати нас один на одного, підставити Таріуса, Ліну, прибрати з дороги конкурентів…

- Яка мета у цього шпигуна? Машина із каменями? – продовжував фараон.