Розділ 47.

Наступного дня Марта не вийшла зі своєї кімнати. Ліна зайшла до її спальні. Дівчина сиділа повністю одягнена, на застеленому ліжку, по-турецьки склавши ноги. Камінь висів на шиї.

- Привіт! – Ліна присіла поруч, обнявши Марту за плечі.

- Привіт, – стиха привіталась та. – Прийшла мене заспокоювати?

- Підтримати, - виправила її Ліна.- Як ти?

- Нормально, - Марта опустила голову і потупила погляд.

- Це важко, втрачати кохану людину. Мені шкода.

- Мені теж, – сказала Марта, обнявши Ліну.– Принаймні, тепер від буде щасливий. Хранитель показав їх майбутнє з Бетаною. Щаслива сім'я, двоє діток – хлопчик і дівчинка. Маура з Ерімом теж щасливі. У них дочка. Король з королевою теж живі - здорові. Одним словом: « І жили вони довго та щасливо!».

- Ти молодець, що змогла відпустити його.

- Я не мала вибору. Він не моя доля, а я не його. Просто ми випадково зустрілись і закохались. Тільки він мене не згадає, а я пам'ятатиму його завжди.

- Він хоча б живий, здоровий і щасливий, - зауважила Ліна, - а кохана Матіуса Фрізалія взагалі померла!

- Так, це жесть! – погодилась Марта.- Еманхунамет Цезаріона теж шкода. Цікаво, хто ж її вбив? У тому, що це не Таріус, я точно впевнена.

Ліна підійшла до вікна. Вона вагалась: сказати Марті чи не сказати. Сказати значить, наразити подругу на небезпеку. Дівчина не хотіла втягувати її у все це. Спочатку сама у всьому розбереться, а потім скаже і Марті, і Таріусу. Тому просто промовчала.

У нарадчій кімнаті Центру зібрали всіх дві години по тому. Генерал Латіус був похмурий і розгублений.

- Я зібрав вас, дещо обговорити, – почав він.- П'ять каменів з семи у нас. Ми майже досягли мети! Жовтогарячий камінь Цезаріона доведеться брати силою.

Ліна зайорзала на стільці, але промовчала. Не могла ж вона сказати, що Цезаріон віддасть камінь добровільно, коли прийде час, інакше довелось би розповісти все.

- Так, цей покидьок камінь не віддасть! – підтримав Таріус. – Доведеться його вбити! Я з радістю це зроблю хоч зараз!

- Не треба! – вихопилось у Ліни. Усі питально подивились в її бік. Вона вагалась, потім продовжила:  – Він вважає, що помстився і ви тут всі мертві, отож, ми виграємо час. Ми ж не дістали ще один камінь! Коли дістанемо, тоді захопимо його зненацька.

-У цьому є раціональне зерно, – погодився Генерал, після недовгих роздумів. – Дійсно, Ліна права, не він наша головна проблема. Проблема дістати синій камінь.

- У чому саме «проблема»? – питально підвела брови Марта.

Генерал Латіус зневажливо глянув на неї та тяжко видихнув. Він  не любив, коли його перебивають, проте що взяти з нахабної невихованої землянки, якій поняття «субординації», зовсім не відомо. Опанувавши себе, продовжив:

- Синій світ - це світ неперероджених душ і вищих духовних створінь. Це єдиний світ, куди наші агенти не змогли потрапити. Ми  спробували все. У хроніках зафіксовано, що Атлантідус помер і саме в цьому світі залишив камінь, потім ожив, без апарату повернення до життя. Ми намагались зрозуміти технологію потрапляння туди. Наші апарати не можуть переміщувати туди, бо це не фізичний світ. Нам довелося експериментувати та, навіть, умертвити добровольця. Почекали два дні і спробували його оживити, але нічого не вийшло. Ми пробувала кілька десятків разів. Апарат на нього не діяв. За три дні він помер остаточно. Більше ми досліджень не проводили – занадто небезпечно. Я так розумію, що це не той світ, куди наші душі потрапляють одразу після смерті. Це щось інше, але що, ми не знаємо й досі.

- А що ж ви знаєте?! – розлютився Таріус. – Що за світ, не знаєте! Як потрапити, не знаєте! Хто зрадник у Центрі і допомагає Цезаріону - не знаєте!

- От якраз із цього приводу у мене є здогади! – Генерал з докором поглянув на сина.

- Уточню питання! Ви знаєте хто зрадник? – здивовано запитав юнак.

- Так, здогадуюсь, але хочу все перевірити сам. Усе, що можу сказати - це особа з близького нам оточення. Дуже близького! – він на мить поглянув на Ліну. Матіус прослідкував за його крижаним недобрим поглядом. Генерал відвів його та продовжив: – Поки що можете бути вільні.

Ліна сиділа в кімнаті Таріуса. Вона піджала ноги, заклавши їх на диван. У руках тримала чашку з гарячим чаєм. Таріус клопотався на кухні. Юнак підійшов до дивану з тарілкою вівсяного печива і поставив на столик перед нею. Сам сів поруч, теж з кружкою гарячого напою. Ліна взяла одне печиво і відкусила. Примруживши очі від задоволення, вона з любов'ю поглянула на нього.

- Звідки ти береш земні продукти?

- Це контрабанда Матіуса! –підморгнув він. – Для нього дістати будь-що - не проблема!

- Так, це точно, – Вона поклала печиво на тарілку, а кружку поставила на стіл та обняла Таріуса. Так хороше в його обіймах. Ліна продовжила: – Він молодець. Тут минуло три місяці, Матіус, здається, трохи вже оговтався від втрати Фрізалії. Тримається. Навіть шефство над Мартою взяв.

- Якщо ти вважаєш, що бійки на мечах і виснажливі тренування на  арені Центру - це шефство, то так, тоді це допомога Марті. Вони, до речі, зараз саме там.